Фотогалерея

Чортків – «Глоди» - велотранзит

17.10.2014
автор: Олександр Степаненко

Сам по собі цікавий шлях з Чорткова до Дністра проляже через Колендяни, Озеряни, Констанцію, Більче Золоте, Юріямпіль, Шупарку…

Першу зупинку варто зробити у Колендянах, на перехресті доріг, що ведуть до Гусятина і Борщова. Тут заслуговує на увагу колишній палац Городиських. Історична будівля майже не проглядається з дороги, ховаючись на пагорбі за кронами дерев. Тому цікавому мандрівникові доведеться піднятися стежкою, що проглядається зліва від нової церкви і освітлюється у будь-яку пору доби сяйвом позолоти її маківки.

Те, що тут залишилося від палацу, з року в рік все глибше занурюється у бур’янові нетрі. На його впорядкування, або - як мінімум - на консервацію, не спромоглася ані держава, ані приватний підприємець, котрий є його нинішнім власником…

Наступна зупинка – у колишньому містечку Озерянах. Ще здалеку по мірі наближення до нинішнього села побачите високу вежу тамтешнього костелу. Cправа, на обрії, просто з дороги проглядатиметься ліс «Галілея», хоч і заповідний, але неабияк вже проріджений від вікових дубів та ясенів. На думку лісівників, неприпустимо старими були ті дуби з ясенами.

В Озерянах – якщо є вільна година - можна оглянути муровану церкву Христа (1935), руїни оборонної вежі ХVІ століття, рештки юдейського кіркута… Але навіть якщо поспішаємо – не оминути неоготичного костелу Cвятої Анни.

 

Поза сумнівом, той костел міг би бути окрасою Львова, не кажучи вже про Тернопіль, а тим паче - провінційні Чортків, Борщів та Озеряни. Його збудовано тут 1875 року на кошти тодішнього власника маєтностей в Озерянах, князя Леона Людвіка Сапєги, якого українська Вікіпедія у статті про Озеряни не знати з якого лиха нарекла "гетьманом та канцлером великим литовським" (це у другій поливині ХІХ століття ! ... ). До слова, у князя Леона і без вигадок безіменного співавтора Вікіпедії вистачало і регалій і видатних досягнень... Але це окрема тема...

Проектував костел у Озерянах архітектор Адольф Кун (Adolf Kuhn). Як видно князі Сапєги особливо шанували талант цього львівського маестро - окрім костелу святої Анни він проектував і їхній львівський палац, і фамільну каплицю у Більчу Золотому. Незважаючи на пристойний вік – майже півтора століття – його величне творіння в Озерянах стоїть ще міцно і водночас може служити як підтвердженням доброї якості цегли, яку випалювали тут у  позаминулому столітті, так й ілюстрацією розмаїття готичного декору.

Довкола монументальну споруду прикрашають столітні липи – поки що принаймні на них не підіймають руку.

Шкода лише, що костел майже завжди замкнений. Зазирнути до інтер’єру легше було у ті часи, коли він служив за склад зерна. Що ж, у кожної епохи – свої парадокси …

В центрі Озерян повертаємо направо і прямуємо на Констанцію, Глибочок, Більче Золоте. За Констанцією перетнемо невеличку стару діброву – останній клаптик «Глибочанської Галілеї». По праву руку від дороги на самому узліссі побачимо заповідний «Констанційський дуб» віком 450 років – ймовірно, найстаріше дерево цього виду в Борщівському районі. Втім, не схоже, щоб ним надто пишалися у цих краях: жодної позначки, що свідчила б про його охоронний статус нема, дерево пошкоджене, із ознаками всихання, територія довкола нього заросла самосівом…

Якщо вже Чортківський лісгосп остаточно змирився із його втратою і нічого не робитиме для порятунку, варто було б взяти під охорону інші вікові дуби у цьому лісі. Наразі такі ще є і цілком здорові. Чекають заповідання - або сокири…

У Глибочку можна на хвилину перевести дух біля пам’ятного хреста на честь цісарського указу про скасування панщини.

Більче обминаємо зі сходу у напрямку на Юріямпіль. З висоти «Берест Горб» можна кинути погляд на панораму села, яка відкриється по праву руку. Далі – але вже зліва від дороги буде дві цікаві степові ділянки. Досі не розорані лише тому, що на них відкриваються карстові лійки.

В Юріямполі при дорозі буде пречудова мурована церква із дзвіницею, старим розп’яттям та та віковими деревами.

Діва Марія під віковими липами, у вінку золотавого листя – така що важко очі  відвести і змусити себе їхати далі …

На роздоріжжі за Юріямполем обираємо напрямок на південь, до Дністра. Зліва у далині покажеться колишнє містечко Королівка.

Далі дорога перетинає два ліси: Королівський та Шупарський. Отут варто зупинитися, особливо біля другого, коло аншлагу, що вказує на  статус загальнодержавного ботанічного заказника. Як видно, високий охоронний статус не надто захищав ліс від рубок у минулому – по праву сторону від дороги (квадрат 14) корінної діброви взагалі не залишилося. На місці суцільної рубки – непролазні хащі. Зліва (квадрат 20) на зрубах понасадили екзотів: модрини та червоного дуба. Та й нині, просто за аншлагом – потворний смітник. Але далі від дороги (квадрати 15, 18, 19, частково 21 та 22) ліс ще й нині – у повній красі…

Наразі нам не відомо, хто був його власником в минулому. Знаємо натомість, що у середині ХІХ століття маєтностями в Шупарці володіли Борковські. Пізніше – Голуховські, зокрема один з синів багаторічного цісарського намісника Галичини, Йозеф Марія Голуховський (1861 – 1917).

На військових австрійських картах, або у «Географічному словнику Королівства Польського…» цю місцевість позначено, як «Великий Ліс». Хоч насправді він не настільки великий за площею, як приміром, «Галілея». Або як лісові масиви на межиріччі Збруча та Циганки: біля Скали – Іванкова або ліс «Сапогівський». Скоріш за все, люди назвали його «Великим» через те, що дерева у тому лісі споконвіку вражали своєю величчю.

Тутешні дуби і буки й сьогодні вражають. До них хочеться притулитися - і завмерти. Їм хочеться вклонитись.

Головною цінністю цього лісу є фрагмент реліктової бучини у ньому. Кліматичні угрупування бука на теплому Поділлі дослідив та запропонував до заповідання ще на початку ХХ століття корифей польської ботаніки та охорони природи Владислав Шафер. У своїй монографії «Ліс і степ на Західному Поділлі» («Las i step na Zachodniem Podolu», 1935), котра нині стала бібліографічною рідкістю, Шафер описав останні у наших краях букові ліси. За його оцінкою вони являють собою реліктові залишки тих бучин, що колись царювали тут на значно більших територіях, а нині вціліли лише у поодиноких місцевостях із сприятливим мікрокліматом. Деякі із згаданих букових лісів було втрачено вже за останні десятиліття, після Шафера, внаслідок нераціональних рубок. Нині ви вже не знайдете жодного бука у лісах «Білавіна» та «Галілея» біля Росохача, у лісовому масиві на правобережжі Серету біля Більчого та Мишкова. Їхню втрату для цілісних лісових екосистем слід вважати непоправною, якщо вірити Шаферу, який вважав букові угрупування «матір’ю лісу» на Поділлі.

Тож «Великий ліс» має неабияку цінність - як цілісне рослинне угрупування, котре мало б охоронятися згідно Зеленої Книги України. Але наразі у положенні про заказник про це чомусь не йдеться.

Тут навесні рясніє багате розмаїття квітучих рослин: шафран Гейфеля, підсніжник, арум Бессера, анемона лісова, купена багатоквіткова, "вороняче око", медунка, ряст, "петрів хрест", конвалія.. .Шкода лише, що на місцях колишнії суцільних рубок та насаджень дерев-екзотів багато з них втрачаються за роки, поки новий ліс не підніметься. Так, шафрану Гейфеля вже немає на ділянках, де пройшлася сокира "лісолюбів"...

У вологому видолинку, під кронами вікових дубів інколи можна зустріти ще один «шупарський феномен» - навесні, після сніжних зим, зацвітає кремена гігантська, більш характерна для долин карпатських річок…

Північно-східна частина Великого Лісу (квадрати 15 та 19-й) помережана карстовими лійками - відчувається близькість до найбільшої у світі гіпсовиї печери "Оптимістична", вхід до якої у сусідньому Королівському лісі. До одної з таких лійок - просто у щілину між брилами гіпсу, провалюється потік, що тече по північній околиці лісу...

Враження від «Великого лісу» не відпускатимуть впродовж цілої дороги до Дністра. За Шупаркою зліва проглянеться долина Нічлави, оті неповторні подільські  "луки горілИць". Справа подекуди блисне у закатних променях дзеркало Дністра…

А панорама урочища «Глоди» з півторастаметрової височини засліпить - по-справжньому.

Впродовж усього зворотнього шляху, у присмерку, сутінках і вже у повній темряві, будете згадувати....

.

 

 

Фото автора

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поширити інформацію