Владислав Шафер: "Прагнути до збереження обличчя рідної землі..."
автор: Олександр Степаненко
Владислав Шафер (Wladyslaw Szafer, 23.07.1886 - 16.11.1970) створив безцінний внесок у вивчення природної спадщини та природно-заповідну справу.
В історію він увійшов як видатний вчений-ботанік, незаперечний класик науки про рослини, автор біля 700 наукових публікацій, визнаний теоретик та практик охорони природи, професор ботаніки Вищої лісової школи у Львові (1912 – 1914), у міжвоєнному часі професор Ягеллонського університету, в 1931–1932 роках декан факультету, а в 1936 – 1937 роках ректор університету, одночасно директор Краківського ботанічного саду, а в роки нацистської окупації (1942 – 45) ректор підпільного університету в Кракові. У повоєнний час: співзасновник Польського інституту ботаніки та ботанічного товариства, дійсний член Польської Академії наук, в 1957 – 1965 її віце-президент, редактор кількох видань у царині ботаніки, засновник краківської школи геоботаніки, а крім того - доктор honoris causa трьох європейських університетів.
Ним було створено Державну комісію з охорони природи, пізніше - Лігу охорони природи, головним завданням якої він вважав: "Прагнути до збереження обличчя рідної землі в її первісному або історично сформованому вигляді і, зокрема, дбати про охорону творінь живої та неживої природи, а також про збереження краси та особливостей рідного краєвиду».
Тож В. Шафер також відомий як один із творців європейського природоохоронного руху, піонер заповідної справи у Східній Галичині, а згодом у Польщі, ініціатор та автор наукових обгрунтувань для створення бл. 180 резерватів і 6 національних парків, зокрема у Карпатах, на Галицькому Поділлі та Покутті: Чорногорського національного парку, тисового резервату Княждвір, пам’яток природи у Медоборах (Гостра скалка, Любомля), на Придністров’ї (лісовий резерват у Шутроминцях, букові праліси у межиріяччях Збруча, Серету, Стрипи), Північному Поділлі (Пам’ятка Пеняцька), та ін.
Власні наукові дослідження молодий дослідник розпочав у 1909 – 1910 рр. на Поділлі, у Медоборах. Саме ним було вперше відкрито та оцінено багатство флори, що збереглася на товтрових скелях-останцях. На основі цих досліджень він розробив у 1910 році докторську працю на тему «Геоботанічні стосунки галицьких Медоборів». В ході польових досліджень В. Шафер також познайомився з власником маєтностей у селі Вікно, князем В. Федоровичем та переконав його у доцільності створити приватні резервати на горах «Гостра скалка» та «Любомля», а згодом передати їх під охорону держави .
У 1912 році він опублікував пріоритетне дослідження флори букового пралісу «Пам’ятка Пеняцька» [5] – природного резервату, створеного за приватною ініціативою галицького мецената графа В. Дідушицького. У цій своїй праці він також обгрунтовує виняткову цінність та необхідність охорони цього пралісу. Тут варто звернути увагу на те, що «Пам’ятка Пеняцька» є першим природно-заповідним об’єктом на території України в її сучасних кордонах. Її було офіційно створеного в 1886 році, тобто на 3 роки раніше від славнозвісної «Асканії-Нова».
Влітку 1914 року вчений виїхав у Карпати з метою підготовки наукового обгрунтування для створення природних резерватів на Чорногорі. Планувалося включити до них частину Чорногірського хребта на відрізку від Попівана до Говерли площею біля 300 га. Однак реалізувати ті плани не вдалося через початок Світової війни.
Та відразу після її завершення В. Шафер повертається до цього проєкту. Через ініційовану ним та особисто очолену Державну комісію охорони природи він добивається від Міністерства лісів Польщі створення у 1921 році природоохоронного резервату Чорногора, невдовзі реорганізованого та розширеного в Чорногорський національний парк площею 832 га. У цей період вчений також активно співпрацює з Польським Товариством Татранським у справі охорони масивів сосни гірської (жерепу) на Чорногорі та Горганах від промислової експлуатації.
Особливий інтерес для справи охорони природи на Поділлі становлять дві наукові публікації вченого: «Ліс та степ на Західному Поділлі» та «Лісові резервати у Шутроминцях на Поділлі».
У першій з них Шафер подає широке описання залишків природних дібров та бучин на Західному Подільському Придністров’ї: від географічної межі Опілля на Золотій Липі до Збруча. Особливу цінність на думку автора становлять ліси з домінуванням подільського бука (Fagetum podolicum), який він вважає унікальною реліктовою формою цього виду, що зустрічається тут на східній межі свого природного ареалу. Такі ліси збереглися локально в околицях Золотого Потоку, Шупарки, Іванкова, Циганів, а також подекуди на обох берегах Збруча в його нижній течії: від рівня Сатанова аж до гирла. Шафер відмічає також цінність корінних подільських дібров, сформованих з домінуванням дуба черещатого та скельного, зосереджених переважно у річкових долинах Дністра, Стрипи, Серету та Збруча. Вчений констатує швидке зникнення цих пралісів під впливом рубок та нераціонального заміщення іншими лісовими видами, часто – видами-екзотами та інвазивними видами. Автор звертає увагу також на останні зразки подільського степу Панталиха, що опинився перед близькою перспективою остаточного розорювання, також на скельно-степові ландшафти Медоборів, локально збережені в околицях Вікна, Гримайлова, Остап’я, Скалата, а також на стрімких схилах річкових долин Придністров’я. Автор наголошує на загрозі знищення залишків первісної природи на Поділлі і наполягає на необхідності створення на їхній основі природних резерватів.
У другій згаданій публікації В. Шафер подає детальний опис особливостей унікальних байрачних пралісів долини та островів Дністра в околицях села Шутроминці Заліщицького повіту, утворених поєднанням широколистяних видів дерев: дуба черещатого, клена-явора, граба, ясена, з домішкою черешні, липи, верби, чорної вільхи та ін., які він називає «подільським чагором». Вчений наполегливо пропонував створення резерватів на основі лісових ландшафтів долини Дністра. Його позиція не залишилася без уваги - у 1935 р. завдяки позитивним рішенням Міністерства лісів Польщі та Правління Фундації Вищої рільничої школи ім. Гогендорфа в околицях Шутроминців було утворено чотири лісових заказники. Ці ландшафти у даний час входять в склад територій НПП «Дністровський каньйон».
Дослідження В. Шафера з питань природно-заповідної справи є актуальними в даний час, вони потребують перекладу, ознайомлення та популяризації. Природні ландшафти Подільського Придністров’я за неповне століття з моменту вивчення та описання їх В. Шафером зазнали значної трансформації внаслідок господарської діяльності, забруднення природного довкілля, зміни клімату тощо. Стан, чинники та ризики їхнього збереження потребують подальшого вивчення. Науковий спадок вченого зокрема може бути корисним у процесі підготовки матеріалів для проектів розширення території НПП «Дністровський каньйон» відповідно до сучасних наукових обгрунтувань та Указу Президента України «Про створення національного природного парку «Дністровський каньйон». Процес розширення та створення нових об’єктів ПЗФ, розбудова національної екологічної мережі відповідає стратегічним державним рішенням, цілям сталого розвитку та міжнародним зобов’язанням України в контексті реалізації її курсу на приєднання до Європейського Союзу.
На жаль, наукові праці В. Шафера досі не перекладено на українську, його видання мовою оригіналу практично відсутні в наших бібліотеках. Тож вони залишаються впродовж століття майже не відомими українському читачеві - попри те, що досі не втратили своєї актуальності. Ми мали можливість ознайомитися з деякими з них у науковій бібліотеці Університету ім. М. Склодовської-Кюрі в Любліні.
Щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном