Пане Сівець, ліси України - не приватний склад паркетної сировини! Громадянам належить знати, як Ваше відомство господарює у них…
Міжнародному року лісів ООН присвячується - протизаконний наказ Держагентства лісових ресурсів про перелік відомостей, що становлять службову інформацію, оскаржено в суді.
26 травня 2011 року Голова Державного агентства лісових ресурсів України Віктор Сівець підписав Наказ № 196, яким затверджено «Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у Державному агентстві лісових ресурсів України» (http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article;jsessionid=B1DA47F07BBD070CEFD5B2D6D901A376?art_id=82020&cat_id=82019).
Саме наявністю такого переліку керівники лісгоспів інколи виправдовували власні відмови у наданні інформації, котру ЕГО «Зелений Світ» запитував у ході моніторингу у Тернопільській області стану дотримання прав громадян у сфері користування природними ресурсами.
Після ознайомлення із змістом Наказу виникає низка запитань стосовно його відповідності Конституції, міжнародним правовим актам та законам України.
Так наказом обмежено доступ до окремих категорій інформації про ведення лісового господарства та стан лісових ресурсів. Зокрема, гриф обмеження доступу ДСК отримують: дрібномасштабні топографічні та цифрові карти, картографічні матеріали на лісові підприємства, природно – заповідний фонд України, схеми лісів, пояснювальні записки до проектів організації і розвитку лісового господарства на рівні обласних управлінь лісового господарства, документація державного лісового кадастру, схеми насаджень лісогосподарських підприємств і таке інше.
Поява такого наказу виглядає тим більш дивно, що його підписано після набуття чинності відверто ліберального закону «Про доступ до публічної інформації», яким встановлено вичерпний перелік критеріїв обмеження доступу до інформації. Віднині доступ обмежується відповідно до закону виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; коли розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; або коли шкода від її оприлюднення переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Котрим з критеріїв керувався керівник Держлісагентства, підписуючи наказ про обмеження доступу до інформації про стан лісів та лісогосподарську діяльність – залишається лише гадати. Спрацювала інерція засекречування, традиційно властива державному лісовому відомству? Радники не розібралися у новаціях інформаційного законодавства? Могутній корупційний інтерес виявився сильнішим за закон?
Відтак у вересні поточного року ЕГО «Зелений Світ» надіслав Голові Агентства Сівцю В. М. запита, у якому просив розтлумачити, з яких правових підстав обмежуються у доступі інформація, зведена у п. 3.1 – 3.10 згаданого Наказу. У випадку ж, якщо керівництво Агентства визнає, що зміст Наказу не відповідає Конституції України, міжнародним правовим актам, законам України – скасувати його.
Та у власній відповіді Агентство не стало обтяжувати себе аргументацією правового характеру, натомість констатувало, що «протирічь Наказу з законодавством України не встановлено і підстави для його скасування відсутні».
У цій ситуації ЕГО «Зелений Світ» не залишалося іншого, як звернутися до Окружного адміністративного суду Києва, просити його визнати протиправним Наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 26 травня 2011 року № 196 в частині пунктів 3.1 – 3.8, 3.10 «Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Державному агентстві лісових ресурсів України», та скасувати його, як такий, що суперечить нормам Конституції, міжнародних правових актів, законів України та порушує право доступу до відкритої публічної інформації.
12 грудня суд відкрив провадження в адміністративній справі.
Днями ми отримали заперечення Державного лісового відомства на позов. Що ж, Агентство продовжує дивувати… несподіваністю аргументів. Приміром, воно стверджує, що картографічна інформація, включена до «Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Держлісагетстві України" на тій підставі, шо вона «є авторством Державного картографічно-геодезичного фонду України». Що це: намагання ввести в оману суд, чи просто невігластво? Адже цей фонд, наскільки нам відомо – не юридична особа, а просто база даних, що належить Держкомзему.
Аби пересвідчитись, зазирнемо до статті 1 закону «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність». Читаємо: «картографо-геодезичний фонд України - сукупність геодезичних, топографічних, картографічних, гідрографічних, аерозйомочних матеріалів і даних, у тому числі в цифровій формі, отриманих у результаті здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності, що знаходяться і зберігаються на території України».
Але на цьому не вичерпується казуїстика Агентства: «Документи включені в Перелік за пп. 3.9 і 3.10 згідно Акту тематичної перевірки ВО "Укрдержліспроект" від 08.06.2007 року щодо стану обліку документів, які містять конфіденційну інформації, що є власністю держави, проведеної Управлінням Служби безпеки України в Київській області». Щодо п. 3.9 можливо й нема питань – у ньому зведено інформацію про об’єкти оборонного значення, що охороняється законом «Про державну таємницю». Далі юристам Агенства варто було б довідатися, що таємна та конфіденційна інформація – то не одне й те саме. І що закон «Про доступ до публічної інформації» взагалі не містить поняття «конфіденційна інформація, що є власністю держави». Щодо п. 3.10 складно відразу зрозуміти, який стосунок мають результати тематичної перевірки ВО "Укрдержліспроект", проведеної у ньому обласним Управлінням СБУ до законних критеріїв віднесення до службової інформації Держлісагентства України, котрому належить керуватися Конституцією та законами України, актами Президента та Кабінету Міністрів…?
Черговий «аргумент» відповідача: «Документи за пп. 3.2, 3.4 та 3.5 включені в Перелік в зв’язку з тим, що в них міститься зведена інформація… яка має комерційну конфіденційність». Чи не міг би Голова Агентства пояснити, як він розуміє поняття «комерційна конфіденційність» у відношенні до центрального органу виконавчої влади України, яким є очолюване ним відомство? Чим врешті-решт є наше Держлісагентство: комерційним підприємством пана Сівця, чи центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового господарства?
І це не все - далі авторитетний відповідач заперечує наше твердження про те, що його наказом обмежено доступ до інформації про стан довкілля, котра зазвичай є відкритою. Приміром, інформації, що міститься у проектах розвитку лісового господарства, державному лісовому кадастрі і т. ін. Агентство ж вважає: «перелік відомостей, що становлять службову інформацію…, жодним чином не відноситься до інформації про стан довкілля».
У цій ситуації лісовим генералам не зайве було б ознайомитися з першою статтею свого основного закону - Лісового кодексу України, котра пояснює, що ж то такеє ліс. З одного лише цього визначення стає зрозуміло, що законодавець визначив ліс як природний комплекс – тобто комплекс із багатьох взаємопов’язаних складових природного довкілля. Складовими довкілля є літосфера, гідросфера, атмосфера та біосфера – усі вони присутні у лісових екосистемах.
Отже інформація про ліс беззаперечно є інформацією про довкілля (екологічною інформацією).
І не має принципового значення, у якій формі та на якому носії ця інформація знаходиться: чи то у вигляді карт, на які нанесені ліси, елементи рельєфу та гідросфери, чи то у вигляді матеріалів лісового кадастру, проектів розвиту лісового господарства і т. ін. До екологічної інформації поза сумнівом відносяться й відомості про фактори, що впливають на складові довкілля у лісових екосистемах, а саме заходи з лісогосподарської діяльності, лісової охорони, включаючи адміністративні: схеми, плани, проекти тощо.
Така інформація за Конституцією не може бути ніким засекречена.
Тож пане Сівець, очолюваному нині Вами державному відомству Український народ надав у користування ліси. Принципово - це не ресурсна годівниця для приватного «Дому паркету», яку можна сховати за ширмою «комерційної конфіденційності». Це - частина загальнонародної природної спадщини. Тож люди вправі знати, наскільки раціонально її використовують державні лісові господарства. Закон на нашій стороні. Визнайте це і скасуйте свій одіозний наказ.
