Події / Події організації

Про Дністровський каньйон – як безцінну спадщину

01.03.2016
автор: Олександр Степаненко ЕГО Зелений Світ

 3 березня Тернопільська обласна рада ухвалюватиме історичне рішення – бути чи не бути каскаду з шести нових великих ГЕС на Дністрі.

Реалізація цього проекту неминуче призведе до незворотних змін у екосистемі Дністрової долини, до остаточного руйнування природної та історико-культурної спадщини Подністров’я, до чергової зміни стратегічного вектору розвитку Тернопільщини.

Доба більшовизму принесла до нашої країни не лише потворну ідеологію тотального панування над Людиною. До рангу догми було піднято й ідею безроздільного панування над Природою, її цілковитого підкорення. Звичною стала практика - брати від Природи все можливе, без залишку, не дивлячись на наслідки.

Керуючись цією практикою, прагнучи будь-якою ціною отримати дешеву електроенергію, більшовики поперегороджували греблями гідроелектростанцій вільну течію великого Дніпра. Сотні українських сіл, сотні тисяч гектарів чорноземів у благодатних Дніпрових долинах, багатовікова історична спадщина та природне багатство народу – усе пішло під воду. Наругу над Дніпром було остаточно завершено у 50-х роках минулого століття, коли водами шостого по рахунку, Каховського водосховища, було затоплено тисячі гектарів Великого Запорізького Лугу – козацької святині, природної основи сили Запоріжжя.

У 80-і роки підкорювачі Природи узялися за Південний Буг і Дністер – почалося спорудження двох енергетичних монстрів: Південноукраїнського та Дністровського енергокомплексів.

Унікальній екокосистемі Дністра, другої за величиною річки в України,  після спорудження двох ГЕС та найбільшої у Європі гідроакумулюючої станції (ГАЕС) було завдано величезної шкоди.

Енергетиків не зупинила неймовірна велич та краса Бузького Гарду – унікальних порогів та каньйону Бугу, останніх історичних ландшафтів запорізького козацтва. Врешті-решт на Бугу було затоплено острів Гардовий, на якому колись стояла козацька Церква Святої Покрови…

...Кожна родина заповідає своїм дітям та онукам найкраще, таке що немає жодної ціни, жодного мислимого виміру у грошах. На цьому стоїть продовження роду, його духовне здоров’я.

Кожна свідома нація заповідає найкраще й унікальне - власну історичну, культурну та природну спадщину – прийдешнім поколінням. Без збереження цієї спадщини немає національного самоусвідомлення. Без нього будь-яка - навіть найзаможніша нація в сучасному глобалізаційному вирі - приречена. Жодна культурна нація не руйнує власних святинь.

Дністер також є нашою святинею, нашою спадщиною, котру належить ЗБЕРЕГТИ І ЗАПОВІСТИ нащадкам.

Історія заповідання на Подністров ’ї налічує вже півтора століття. Вона пов’язана з іменами цілої плеяди відомих вчених: Вінцента Поля, Маріяна Рациборського, Мечислава Орловича, Івана Верхратського, Вацлава Гаєвського, Владислава Шафера, Яна Павліковського, Юрія Шеляг-Сосонка та багатьох інших.

Вінцем століття їхньої подвижницької праці стало те, що саме на Тернопільщині було створено перший в Україні регіональний ландшафтний парк «Дністровський каньйон» - дітище світлої пам’яті Миколи Чайківського, першого у списку Заслужених природоохоронців України.

Нарешті у 2010 році постав Національний природний парк «Дністровський каньйон». Його включено до переліку перспективних заповідних об’єктів всеєвропейської Смарагдової мережі, котрі повинні охоронятися згідно Бернської конвенції, ратифікованої Україною, а також згідно Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом.

Давно на часі - ініціативи щодо включення наших природних та історичних святинь до переліку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Віддавна і не без певних успіхів працюють у цьому напрямку наші сусіди: на Львівщині, Хмельниччині, Буковині, Закарпатті. У нашій області поки що не визначено жодного об’єкта, який міг би кандидувати у майбутньому до переліку Світової спадщини. Але хіба не заслуговують на це наші релігійні святині, історичні пам’ятки, унікальні природні об’єкти: у першу чергу Дністровський каньйон, Медобори, Кременецькі гори, найдовші у світі карстові гіпсові печери?

У процесі загальнонаціонального голосування Дністровський каньйон було визнано одним з «Семи Природних Чудес України». Цей факт є промовистим свідченням - до нас поступово повертається розуміння того, що унікальні ландшафти Дністра є загальнонаціональним надбанням, природним дивом, незбагненним даром Творця: і нам, і усім, хто житиме на цій Землі після нас. Що наші річки мають Боже призначення - дарувати життя усьому, що прагне жити.

І якщо ми розуміємо усю велич Божого дару - не годиться чинити наругу над ними, примушувати їх топити квітучі заплави, обертати турбіни, охолоджувати ядерні реактори та приймати у себе нечистоти від наших міст.

Поки що влада та громадськість продовжують позиціонувати Тернопілля в Україні та Світі, як КРАЙ СВЯТИНЬ: релігійних, історичних та природних. Впродовж 25 останніх років намагаємося виправити диспропорції розвитку радянського періоду – коли наш край був переважно сировинним аграрно-переробним додатком інших, більш самодостатніх територій.

Наразі в усіх програмах національного та регіонального рівня проголошується в якості стратегічних напрямків його розвитку: раціональне використання природного потенціалу, збереження культурної спадщини та найцінніших природних територій, підвищення енергоефективності, розвиток різноманітних форм туризму (екологічного, активного, релігійного, історичного, сільського зеленого) та рекреації.

Нема мови, потрібно розвивати й енергетику на основі поновлюваних джерел. Але лише тих її видів, що не наносять непоправної шкоди довкіллю, природній спадщині. Це енергія Сонця, вітру, різного роду біомаси… Але в першу чергу інвестувати варто у енергозбереження.

Натомість проект спорудження шести великих ГЕС на Дністровському каньйоні несе у собі горезвісні риси гігантоманії радянського зразка. Його задумано за архаїчним стереотипом – підкорити ріку, потопити села та річкові заплави, тобто взяти у Природи усе, без залишку, не дивлячись на наслідки, не замислюючись про права прийдешніх поколінь.

Якщо допустити його реалізацію, вектор розвитку краю обернеться назад, до практики більшовизму стосовно Природи. Тож про подальший поступ у заповідній справі та створенні екомережі, про збереження спадщини наших дітей та онуків, про туризм, про рекреацію, про активний відпочинок у природному довкіллі, загалом про сталий розвиток - доведеться забути.

І для цілого Світу залишиться незрозумілим – а що ж ще залишилося святого і недоторканого на нашій землі, за що ми її так красно оспівуємо ?!…

 

 

 

Поширити інформацію