Мала сонячна енергетика має добрі перспективи у віддалених гірських поселеннях
автор: Олександр Степаненко ЕГО Зелений Світ
Досить часто доводиться зустрічатися із скептичним ставленням до перспектив геліоенергетики на карпатській Верховині. Скептики посилаються переважно на особливості клімату Чорногори та Горганів - адже тут найбільша в Україні кількість похмурих і дощових днів, порядку 130 - 190 на рік. Але і клімат в останні роки змінюється у бік потепління та збільшення інсоляції, а головне - технології використання енергії Сонця мають чимало переваг перед іншими видами енергетики. Це дозволяє сподіватися, що сплеск зацікавленості ними ближчим часом досягне у Карпатському регіоні найвіддаленіших поселень.
Технології використання сонячної енергії (колектори-водонагрівачі та сонячні панелі) є найбільш простими та безпечними в експлуатації. Вони практично не вимагають періодичного технічного обслуговування. Тривалість використання колекторів та панелей 25 - 30 років. За рахунок автоматизації та можливості віддаленого управління вони майже не потребують експлуатаційного персоналу.
Особливо перспективним є використання сонячної енергетики у віддалених гірських поселеннях та господарствах - коли енергія виробляється та споживається безпосередньо на місці. Така модель автономного енергозабезпечення, що називається розподіленою генерацією, не вимагає великих витрат на прокладання і обслуговування у складних гірських умовах ліній електропередач. Не потребують малі проекти використання енергії Сонця і будь-яких дозволів та погоджень від влади.
Найбільш доцільним є комплексне використання сонячних колекторів, фотоелектричних панелей, вітрогенераторів та біопалива у приватних садибах зеленого туризму. Це дозволяє забезпечити садибу гарячим водопостачанням, безперебійним електроживленням та опаленням. Використання вакуумних колекторів дозволить частково підігрівати воду не лише влітку, але також і у зимовий туристичний сезон.
Для того, щоб збудити зацікавленість бізнесового середовища розвитком малої енергетики на основі відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), органам самоврядування було б добре робити перший крок - розпочати впровадження пілотних демонстраційних проектів. Наприклад, встановлення сонячних колекторів у дитячих дошкільних закладах або сонячних панелей для забезпечення енергією мереж вуличного освітлення. Саме розвиток генерації на основі ВДЕ може дати поштовх економічному розвиткові віддалених гірських місцевостей. Не можна сказати, що у цьому напрямку нічого не робиться. Так у чотирьох селах Косівського району - Рожнів, Черганівка, Тюдів та Яворів - були реалізовані малі проекти геліоенергетики із залученням коштів міжнародної фінансової допомоги. Тоді як, скажімо, керівництво Верховинського району поки що лиш скаржиться на існуючі проблеми із покриттям витрат на електропостачання комунальних закладів.
Тож перші кроки у розвитку розподіленої генерації з відновлюваних джерел енергії, як звикле, робить приватний сектор.
Ось приклад. Туристичний притулок "Хатка у Куби", що притулився на висоті 1070 метрів під верхом полонини Кошарище, функціонує вже 15 років. Задум його власника, Якуба Венгжина, полягав у відтворенні традиційної гірської оселі, у якій могли б зупинятися для відпочинку і спілкування туристи, що прямують на Чорногору і сходять з хребта. Сам господар мешкає у Хатці від початку травня і до середини жовтня. Також приїжджає сюди з друзями на Різдвяні та Новорічні свята. Йому вдалося зберегти автентичну архітектуру та інтер’єр традиційної гуцульської хатини і водночас створити необхідний мінімум комфорту та сучасних зручностей для своїх гостей. Без автономної системи електропостачання та підігріву води це було б немислимим.
Хатка стоїть самотньо на досить великій відстані від найближчих сіл, Бистреця та Дземброні. Прокладання сюди лінії електропостачання було б затратним та проблематичним. Якуб розпочав у 2008 році із встановлення на даху Хатки фотоелектричної панелі потужністю 30 Вт , з’єднаної з автомобільним акумулятором та перетворювачем електроенергії на 220-вольтову напругу. І це запрацювало! Вже ця новація дозволила власнику та туристам заряджати гаджети та акумулятори для фотоапаратів. Через кілька років на даху з’явився сонячний колектор, який подає нагріту Сонцем воду до теплоізольованого 200-літрового бойлера, розташованого у приміщенні.
Зараз на даху Хатки встановлено чотири невеликі панелі загальною потужністю 250 Вт, які заряджають два 12-вольтових акумулятори. Генерованого ними струму вистачає: для вечірнього освітлення у кімнатах, живлення насосів, які забезпечують постійну подачу джерельної води до кухні, душу і туалету, а також циркуляцію теплоносія у системі сонячного колектора, ну і звісно підзарядку комп’ютерів, ліхтарів, батарей гаджетів та фотокамер. Для приготування їжі господар використовує скраплений газ. Для опалення у холодну пору року - камін на дровах.
Зрозуміло, що панелі і колектор найбільш ефективно працюють влітку, у сонячну погоду. Скажімо , у спекотний день колектор нагріває воду до 60 - 70 градусів! Літнє Сонце дозволяє під’єднувати до системи електропостачання ще й до холодильник. Але й у похмуру погоду, як в літню пору, так і зимою, і панель, і колектор функціонують "на малих обертах". Лише останній нагріває воду вже лиш до 10 - 20 градусів. Але й цей мінімум не дозволяє ванній кімнаті замерзнути у зимові морози, що немаловажно! Єдина потреба сервісного обслуговування системи зимою полягає у очистці поверхонь колектора і панелей від снігу. Теплоносієм у колекторі служить етиленгліколь, який не замерзає навіть у 30-градусний мороз, тому немає потреби зливати його на зиму. Коли дружнє товариство збирається у Хатці до Різдвяної вечері, світлицю йому нагріє камін, освітить сонячна панель, а воду для вмивання підігріє колектор.
Отже господар Хатки цілком задоволений власною інвестицією у сонячні технології і вважає, що його проект давно вже окупився. Він вважає, що для одної гірської хатини вистачає такої моделі автономного енергозабезпечення. Ну а власники великих туристичних садиб можуть проектувати ще й вітроагрегати з більш потужними блоками акумулювання енергії, вважає він. Сонця та вітру у на високогір’ї достатньо для того, щоб обходитися без прокладання ліній електропередач до кожної садиби !
Фото - Андрій Степаненко, Якуб Венгжин