Місто Язловець – жива реальність, чи історичний міф?
автор: Олександр Степаненко
25 – 27 липня ЕГО «Зелений Світ» та екоклуб «Ковчег» організували свою першу громадську толоку на історичних пам’ятках Язлівця. Вона стала можливою завдяки сприянню Монастиря Сестер Непорочного Зачаття.
Фоторепортаж з місця акції можна проглянути тут
Язловецькі хлопчаки зазвичай пропонують туристам специфічне місцеве видиво – «піти до каплиці подивитися на мертвяків». Напівзруйнована каплиця-усипальниця Бланжевських, збудована на початку XIX століття, височить над історичним цвинтарем при в‘їзді до Язлівця бучацьким шляхом. Декілька років тому невідомі вандали пограбували її. Нині на багатьох Інтернет-сторінках можна віднайти фото з підземелля каплиці, долівку якої встелюють людські рештки та розбиті труни.
Не можна дивитися без гіркого смутку і на інші язловецькі сюжети. Як приміром, на надгробок композитора Миколая Гомулки (Гомоли) - славетного автора музики до псалмів Давида, написаної ним у 1580 році. Надгробок цей пережив козацькі війни та турецьке нашестя, а нині потопає серед руїн костелу під шаром сміття.
Ясна річ, у європейській країні з тривалою християнською традицією усього цього не мало би бути…
Але попри все ще вражають красою і природний ландшафт і скорботні руїни колишнього Язлівця. Колишнього – тому що міста Язловець нині справді не існує. Але колись, у XVІ – XVII століттях, його вважали одним з найкрасивіших міст Речі Посполитої, суперником Львова та Кам’янця. Вірменські купці та різьбярі по каменю, що кілька століть мешкали тут, прикрасили його храми та кам’яниці неповторними орнаментами. І власне передмістями тодішнього Язлівця були навколишні села: Броварі, Заліщики, Новосілка Язловецька, Передмістя. На жаль, як місто, Язловець перестав існувати ще наприкінці XVII століття, після турецької навали.
Жорстокі події ХХ століття обернули на цілковиту руїну колись настільки колоритне містечко Язловець. Страшних руйнувань зазнав він у позиційних боях Першої світової, що точилися тут у 1915 – 1016 роках.
Впрдовж багатьох десятиліть зло і зневіра володіли людьми – ані до людських душ, ані до цих давніх руїн, здавалося, нікому не буде діла. Радянська влада намагалася стерти саму історичну назву колишнього міста – протягом кількох десятиліть невідомо з якого лиха його було перейменовано на Яблунівку…
Нині більшість архітектурних пам‘яток Язлівця занедбано до краю. На щастя, є поодинокі винятки. Православна громада впродовж років продовжує утримувати храм апостолів Петра і Павла. Зусиллями вірників греко-католицького обряду піднято з руїн давню вірменську церкву Богородиці (нині - святого Миколи).
Сестри-непорочниці відродили до нового діяльного життя споруду колишнього монастиря, реставрували гробівець, де нині - Санктуарій Блаженної Марцеліни Даровської, розпочали реконструкцію монастирського парку. Щороку у монастирі проходять курс духовного виховання близько десяти тисяч дітей та батьків з України та із закордону.
Але все ще чекають дбайливих рук свідки подій XV - XVIІ століть: язловецький замок та костел Успіння Богородиці. Руйнується каплиця Бланжевських. Півсотні років тому розібрано на каміння давню синагогу. Заростають кущами та поволі поглинаються землею історичні цвинтарі: християнський та юдейський. А от від вірменського цвинтаря вже й сліду не залишилося.
Щороку дедалі більше туристів відвідує це «місто-міф». Вже надто багато слів сказано і написано про неприйнятність стану, у якому перебувають унікальні пам‘ятки Язлівця. І кількість слів давно мала б перерости у конкретні справи...І тому, коли одна мила гостя з далекого Чернігова сказала нам у вічі: «Якщо ви не наведете лад у цій каплиці і костелі, я сама приїду і це зроблю!», чортківські «зеленосвітівці» та «ковчегівці» зрозуміли, що відкладати цю справу «на потім», писати проект, шукати для того спонсорські кошти і т. ін. - вже просто неможливо…
Якщо начебто сторонні люди розуміють, що тут - наш спільний історичний спадок, переданий нам тими, хто тут до нас – українцями і поляками, євреями і вірменами, німцями і росіянами, караїмами, татарами і циганами, католиками, протестантами, православними і юдеями, то ми усі відповідальні за заповідання цього спадку і його передачу наступним поколінням. Якщо гості зі сходу України сприймають нашу історію та наші проблеми, як свої власні – то вже нам не личить опинитися осторонь. Справді, тут одна з сторінок нашого історичного досвіду. Вона формує наші уявлення про добро і зло, про належне і неприйнятне
Цьогоріч справа відновлення історичних пам’яток Язлівця руками небайдужих людей начебто розпочалася. Я думаю, цей початок був у Слові. У словах любові, з яким щодня невтомно зверталися до людей сестри Язловецького монастиря та отці тутешніх церков. Згуртована настоятелем церкви св. Миколи отцем Зеновієм Войтюком греко-католицька громада провела громадську толоку на християнському цвинтарі, впорядкувала та замкнула підземелля каплиці Бланжевських. Студенти-учасники проекту «Квітуча Тернопільщина» провели перші роботи по впорядкуванню замку.
Волонтерську толоку об’єднання «Зелений Світ» та екоклубу «Ковчег» було призначено на 25-27 липня. Зголосилися до волонтерської участі у ній тернопільський журналіст Володимир Мороз, чернігівська правозахисниця Надія Самардак, киянин, Голова Національного екоцентру України Ігор Сіренко та інші колеги. Декого, щоправда, зупинив циклон, що вирував у ці дні над Західною Україною… Але згадані тут найвідданіші наші друзі приїхали сюди власним коштом та разом із нашою молоддю самовіддано працювали два дні.
Першого дня добровольці видобули із землі й бузинових заростей кілька ренесансних надгробків (мацеб) на давньому юдейському цвинтарі, та наново встановили їх. У день другий - незважаючи на зливи і блискавиці - очистили від сміття, кущів та уламків даху велику частину приміщення костелу. Тепер біля надгробка Миколая Гомулки – чиста мурована каменем підлога. Двері на двох порталах костелу надійно замикатимуться. Третій вхід тимчасово замурований брилами каменю.
Отже, за два робочих дні жменці однодумців вдалося зробити не так вже й мало. Винести напівструхлявілі колоди та вирубати кропив’яно-бузинові хащі, як виявилося, не так вже й тяжко. Варто лише захотіти. Важче позбутися трухлявих колод байдужості, мотлоху віджилих стереотипів та іржавих цвяхів нетерпимості – у свідомості людей…
За свою звитяжну працю гості з інших міст отримали в якості символічної винагороди екскурсії на Русилівські водоспади та у печеру Млинки.
Але головна винагорода, звісно в іншому…Тішимось, що зробили добру справу. Що й ми заклали свій невеликий камінь у підмурівок доброго майбутнього Ялівця, що немислиме без збереження та осмислення минулого. Чи відбудеться живе майбутнє у цього містечка, чи залишиться він історичним міфом – залежить від багатьох нас.
Але cподіваємось, що принаймні тепер язловецькі підлітки не водитимуть туристів - «дивитися на мертвяків». Що волонтерські толоки у замку та на юдейському цвинтарі матимуть продовження. Хочеться думати, що стихійного відвідування костелу Успіння Борогодиці випадковими людьми вже не буде. Що під образом Спасителя та біля надгробка композитора епохи Відродження ніхто вже не полишатиме пляшок, склянок, пакетів та іншого бруду. Адже покинутий та осквернений храм все одно залишається храмом Божим – на віки.
І віримо – псалми Давида, покладені на музику Миколаєм Гомулкою, ще співатимуть у Язловецькому костелі.
