Події / Події організації

Дністер відповів Великою Водою на багаторічну людську наругу над ним

17.08.2008
13 – 15 серпня відбувся наш - тобто ЕГО «Зелений Світ», еко-клубу «Ковчег» та «Гельсінської ініціативи–ХХІ» - моніторинговий водний тур Дністром. За три дні було пройдено дистанцію від Нижнева (Тлумацький район Івано-Франківської області) до Устечка (Заліщицький район Тернопільської області). Катамаран та інше туристичне спорядження для сплаву Дністром люб’язно надала група «Тіні Гардаріки» (http://www.tinigard.info). Капітаном був Андрій Мельничук.

В ході туру планувалося ознайомлення з наслідками липневого паводку та проведення прийому громадян у населених пунктах, що найбільш потерпіли. Крім того, нас цікавив стан природних об’єктів у регіональному ландшафтному парку (РЛП) «Дністровський каньйон».


Річка помалу повертається до русла. Максимальний підйом рівня води, судячи із залишених нею на опорах мостів і газопроводу слідів, 23 – 26 липня сягав 9 – 10 метрів над нульовою позначкою. В Нижневі, Коропці, Устечку бачили чимало хат, які були залиті водою по верхні рами вікон.

Практично впродовж всього русла Дністра траплялися великі ділянки змитого берега, повалених, або принесених водою дерев, свіжі нашарування намулу та піску. Особливо багато наносів на річковій заплаві поблизу Нижнівського мосту. На широких тут річкових заплавах нині - «місячний ландшафт» з розтрісканого річкового намулу. Особливо виразні наслідки міграції русла - поблизу місць, де на берегах ведеться багаторічний бракон’єрський видобуток гравію. Наприклад – на лівому березі нижче села Возилів Бучацького району паводком змито річкову заплаву. Або поблизу Гориглядів Монастирського - тут Дністер «відрізав» від кручі правого берега – на ньому вже Тлумацький район Івано-Франківщини - смугу шириною до 5 метрів і довжиною біля 500.
Від імені громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини ми провели прийоми громадян Коропця і Вістря. Переважно люди звертаються з приводу виплат компенсацій за шкоду, завдану паводком, уточнення збитків. Є проблеми з відкачуванням води з криниць – наприклад у Вістрі.

Намагалися спілкуватися з людьми при найменшій нагоді: на березі, на вулицях сіл. Найбільше збентежені паводком діти: «вода ще ніколи так страшно не бігла», «Дністер страшно шумів», «міст (у Нижневі) просто дрижав весь»... Їм важко збагнути, чому ця лагідна, м’яка вода раптом стає настільки небезпечною. Али нам, доросли та начебто освіченим, вже давно належало б збагнути…

На жаль, ми майже не помітили змін у ставленні людей до своєї Землі. Ледь впоравшись з наслідками затоплення, люди повернулися до звичної, тобто примітивно споживацької практики… Прикро, що місцева влада з відвертим скептицизмом ставляться до планів створення у каньйоні Дністра національного природного парку. Воістину гірко і дивно вислуховувати того сільського «патріота», який кляне «гуцулів, які дали порубали в Карпатах ліс бо не хочуть створювати в себе заповідників – а бачте через них нас топить!» і водночас стверджує, що «ми тут проживемо і без того національного парку». І поблизу сіл, і в просто таки унікальних за красою місцях каньйону – наприклад на прекрасних каскадах водоспадів поблизу Космирина – виникають свіжі смітники.

Майже скрізь процвітає браконьєрство. І якщо браконьєри з електровудками провадять свій промисел вночі, то сітки ставлять та перевіряють просто вдень, ні від кого не ховаючись. Займаються цим і дорослі і хлопчаки. Жодних ознак присутності на Дністрі рибної інспекції нам не вдалося зауважити.
Біля найкрасивішого в області палацового комплексу – палацу Бадені у Коропці – розпочато будівництво повітряної теплотраси – тепер просто перед фасадом палацу височать п’ятиметрові бетонні стовпи. Наскільки треба бути сліпим до краси свого краю, як можна не любити його – аби проектувати та погоджувати такі зразки вандалізму – нам важко уявити… Звісно, ми не залишимо цей жах без реагування.

У багатьох місцях відновився протизаконний видобуток дністровського каменю. Наприклад, між селами Возилів та Сновидів Бучацького району, просто у річковій «стінці», на території РЛП «Дністровський каньйон». Причому, люди лупають дністровські скелі і вивозять камінь, не криючись, вочевидь будучи переконаними у цілковитій безкарності такого «бізнесу». Нині на гуртовнях та будовах половини України дністровський камінь (чи не з Возилова?) та гравій (чи не з Гориглядів або Добровлян?) – не рідкість.

Схоже, що психологія «після мене – хоч потоп» (у т. ч. в буквальному сенсі) живе та перемагає і після стихійного лиха… Лише кого? Якою ціною? І звідки мав би прийти отой «апостол правди і науки», спроможний навчити та зберегти - те що маємо і не шануємо на цій прекрасній річці? І чи варто дивуватися, якщо невдовзі оцей тихий та всетерпеливий Дністер колись знову відповість на наругу, яку ми творимо над ним?

І все ж – повертаючись «в суету городов и потоки машин» не можна не сказати: Його не даремно визнали одним з семи чудес України. Від тутешніх красот дихання таки переймає. І тиха музика над ним все та ж, що й багато років тому: водоспадики тихо струмлять у своїх потаємних ярах, підводне каміння тихо перевертається на швидких перекатах, сірі чаплі зрідка скрикують, злітаючи з прибережних дерев, та яструби перемовляються, пливучи піднебесними потоками… І мох тихо-тихо наростає на подекуди живих іще травертинових скелях.
Поширити інформацію