Події в Україні
13.11.2026   Олександр Степаненко, ЕГО Зелений Світ

Пором, що єднає береги Ріки

На шляхах мандрів Docudays UA Тернопільщиною кінострічку Жори Папояна «Пором пливе» можна було помітити п’ять разів. Що не дивно – адже фільм створено у наших краях, на Теплому Поділлі, у містечку Заліщиках. Вже через це крайова спільнота Мандрівного відчуває до нього певний сентимент. Але фільм справді чудовий – і в сенсі режисерської роботи, і операторської. Відчувається, що знімальна група і режисер прагнули сягнути досконалості. А головне – робота виконана з любов’ю та емпатією до краю та його мешканців. З вірою, що вистоїмо разом у цей трагічний час. Що життя триватиме – попри все...

Теплим виявився перегляд стрічки 4 листопада у затишній залі Тернопільської обласної бібліотеки для дітей, куди забігли старшокласники академічного ліцею «Українська гімназія» імені Франка – ліцей знаходиться просто поруч, на вулиці Коперника, вікна у вікна з бібліотекою. Було помітно, що подія зворушила - як ліцеїстів, так і працівників бібліотеки – тим більше, що на тернопільську прем’єру стрічки приїхав зі столиці сам режисер! І що він виявився майже ровесником ліцеїстів! ) 

А вже 10 листопада відбувся довгоочікуваний для усіх причетних перегляд стрічки у самих Заліщиках, у залі обласного госпіталя інвалідів війни. Радіємо, що змогли завітати на цю подію: і Жора Папоян, і головний персонаж фільму – вчитель місцевої музичної школи Назарій Матійчук. Що відвідати її змогли наші захисники, які проходять лікування та реабілітацію в Заліщицькому госпіталі, їхні лікарі та медичні сестри, а також усі зацікавлені заліщани...

Для тих, хто не зміг подивитися стрічку у Тернополі та Заліщиках, програмою було передбачено ще й перегляд «Порому» в останній день наших мандрів, 13 листопада.

Фільм знімався у непростий для усіх нас час - коли мало не щотижня через Заліщики прямують скорботні кортежі, які привозять на щиті тіла загиблих захисників України. Та, попри все жахіття цієї війни, життя триває: навесні схили каньйону розквітають, діти народжуються, зростають і йдуть до школи, «лири не мовчать», музика звучить - то жалобно, то життєстверджуюче. Дністер пливе, як століття тому, життя у місті відроджується раз-по-раз після потрясінь. І пором єднає береги Ріки, буковинський та подільський. Єднає Береги – в буквальному і символічному сенсах.

Робота Жори Папояна є своєрідним свідченням того, що ми живемо у великій і різноманітній країні, біля Великої Ріки європейської культури. Режисер вірменського походження, народжений в Маріуполі, проживаючи у Києві, знімає фільм про подільське містечко Заліщики. Фільм дає можливість відчути, що попри усі наші регіональні та історичні відмінності, ми об’єднані ціннісними зв’язками, приналежністю до однієї цивілізації – незалежно від того, якого ми етнічного племені, віросповідання, якою мовою розмовляємо, яких політичних поглядів дотримуємося.

На роботу авторської групи можна подивитися і як на своєрідний зразок комеморації. Адже фільм присвячений нашим захисникам, котрі повернулися «на щиті». Ми не бачимо їхніх облич, практично нічого не знаємо про них. Їхні імена в останніх кадрах мало що нам говорять, не додають пам’яті. Але фільм окреслює сенс того, за що вони віддали життя: «за браття свої», за спільне майбутнє в мирній країні і об’єднаній Європі, за те, щоб життя на цій землі перетривало чорну смугу історії.

В останні години свого візиту до Заліщиків, під вечір вже, ми піднялися на панорамний майданчик у заліщицькому «верхньому парку». До слова, десь поруч з цим місцем був історичний єврейський цвинтар, якого не стало після Другої світової... З цього пункту розкривається неозорий краєвид на долину Дністра, на залізничний міст, що з’єднує Буковину та Поділля.

І побачили з висоти каньону той самий заліщицький пором, який щойно відплив від берега. Ця ПРОСТА КОНСТРУКЦІЯ була випробувана століттями. Вона виявлялася життєзатною і перед стихією паводків, і перед воєнними руйнуваннями – коли мости, СКЛАДНІ КОНСТРУКЦІЇ, не витримували ударів. Тож вона спроможна працювати в критичних обставинах. Але Світ у ХХІ столітті дуже складний: у війні, у мирі, у технічному прогресі, у змаганні демократії з авторитаризмом... Він вимагає від нас багатьох СКЛАДНИХ КОНСТРУКЦІЙ: знань, мудрості, вмінь, працьовитості, солідарності у діях, усвідомлення великого розмаїття культур, знання багатьох іноземних мов. І поряд з тим є ще одна універсальна мова – мова прав людини, мова людської гідності. Чи базуєтсья вона на ПРОСТИХ КОНСТРУКЦІЯХ ? Важко стверджувати щось однозначно. Але очевидно одне - без засвоєння цієї мови ми будемо чужими і незрозумілими – в європейському світі.

Тимчасом сутеніло. Пором дістався протилежного берега, постояв там кілька хвилин, а невдовзі повернувся до пристані у рідних Заліщиках. Маємо надію, що і ми переживемо цю тривожну зиму і ще сюди повернемося.

поширити інформацію


Подібні статті