Фотохроніка моніторингового туру до Бучацького району
16.07.2010
Діагноз у „Золотої Липи”-лауреатки тривожний. Лікування давно на часі.
Зустріч у Зототопотоцькій селищній раді.
Питання щодо обґрунтованості рубки реліктового букового лісу поблизу Золотого Потоку залишаються.
Костільницький каскад наразі мало кому відомий, проте він - просто фантастичний! Нічим не гірший від Русилівських водоспадів, які мають заповідний статус. Лише сміття тут мабуть більше, аніж у Русилові. І привезли його вочевидь не туристи...
Дощовий паводок у дні нашого перебування на Дністрі почав спадати, але пройти заплавною долиною все ще неможливо...
... тому мабуть ця красуня вирішила перебратися якнайвище...
... тим більше, що зазвичай тихий та малопомітний Золотий Потік шумить як справжня гірська ріка.
А може й золото у тому Потоці справжнє?
Як виявилося наступного дня, яр потоку, що збігає до Дністра між Костільниками та Сокільцем, не менш видовищний, аніж Костільницький каскад. І диво-дивне – позбавлений сміття! І стихійний видобуток червоного девонського пісковика у ньому начебто ще не ведеться – чого не можна сказати про долину Золотого Потоку.
А вже про калейдоскоп біорізноманіття у ньому професор Олександр Кагало міг би розповісти немало!
Розповідати є про що: на тій лісовій ділянці знайдено 9 видів папороті, 4 види „червонокнижних” орхідей, та ще й лілія лісова - „на додачу”!...
Невже й цю прекрасну бучину невдовзі чекає доля Костільницького лісу?
.... невже й надалі руйнуватимуться різьблені портали Золотопотоцького замку?
Наразі Костел діви Марії у Золотому Потоці має свого дбайливого господаря та охоронця у особі цього літнього чоловіка, Ярослава Сербенського...
... а от коли нарешті з’явиться охоронець в одного з природних чудес України – Дністровського каньйону?
До речі, минулого року в ході реставраційних робіт у золотопотоцькому костелі, фундованого Стефаном Потоцьким у 1604 році, відкрилася фреска із зображенням самого фундатора. Цікаво, що той граф на фресці виглядає справжнісіньким козаком: поголена олова, „оселедець”, жупан – і сурма біля вуст...
Чи не нам хоче подати знак давній золотопотоцький володар – про те, що час врешті-решт прокинутися і дбати про те, чим Господь нас обдарував, але що так мало цінуємо? То сурми вже, Степане!
