Йозеф Опацький – громадський лідер, піонер краєзнавства та туризму в Чорткові
автор: Олександр Степаненко ЕГО “Зелений Світ»
джерело: Часопис Золота Пектораль
Феномен успішної діяльності у міжвоєнний період на Тернопіллі «Подільського товариства туристично-краєзнавчого» ще аналізуватиметься істориками. Як власне і чому то сталося: у розділеній міжнаціональними протиріччями, у доволі бідній та жорстоко поруйнованій недавньою світовою війною провінції тодішньої Польщі за короткий період постала потужна громадянська ініціатива, спроможна об’єднати довкола себе тисячі небайдужих людей та врешті-решт реалізувати неабияку кількість добрих починань?...
Офіційною датою створення «Подільського товариства туристично-краєзнавчого» (Podolskie Towarzystwo Turystyczno-Krajoznawcze, ПТТК) вважається 2 липня 1925 року. Саме цього дня у Тернополі відбулося перше зібрання ініціативної групи інтелігенції з метою створення туристично-краєзнавчого товариства. Незабаром вже Установчими зборами було обрано правління на чолі з Томашем Кунзеком (1889 – 1973), який продовжував очолювати Товариство упродовж наступних 14 років.
Вже через рік, у 1926-у, персональний склад ПТТК налічує 182 члени в Тернополі та 308 дійсних членів – у відділеннях товариства на території тодішнього Тернопільського воєводства, яке у той час існувало у дещо інших кордонах, аніж нині. Станом на 1926 рік було створено 16 відділень Товариства у містах та містечках: Бережани, Борщів, Броди, Бучач, Заліщики, Зборів, Золочів, Кам’янка, Копичинці, Перемишляни, Підгайці, Радехів, Скалат, Теребовля, Чортків.
Виразний наголос у діяльності ПТТК від самого початку робився на його культурно-просвітницькій місії. Лідерів Товариства об’єднував погляд на природні та історико-культурні об’єкти краю, не лише як на «ресурси» для розвитку будь-якої діяльності, у т. ч. туристичної. Для них то була насамперед неоціненна спадщина, котра має самодостатнє значення: матеріальне, наукове та духовне.
Туризм сприймався ними не стільки як різновид відпочинку або бізнесу, або чинник здорового способу життя. Але у першу чергу - як форма громадянської активності, засіб пізнання краю, виховання любові до нього, активізації діалогу та порозуміння між його мешканцями, незалежно від їхньої етнічної та релігійної приналежності.
У 30-х роках минулого століття активність у сфері туризму та краєзнавства набуває на Поділлі рис масового громадського руху. Одним з чинників активного створення у тодішній Польській державі краєзнавчих організацій був, безсумнівно, їхній патріотичний характер, що забезпечувало їм підтримку влади. Як кредит довіри та прояв визнання варто розцінювати делегування Товариству тернопільським губернатором частини державних повноважень «опіки над пам’ятками минулого» (1927). У 1930 році Товариство прийняло на себе функції Воєводської делегатури Державної ради охорони природи та утворило 15 повітових делегатур. У рамках цієї діяльності проведено інвентаризацію 93 природних об’єктів та розпочато діяльність з утворення природних резерватів у долині Дністра (околиці Заліщиків) та у Медоборах.
Фінансова діяльність ПТТК базувалася на державних субвенціях, пожертвах меценатів, доходах від видавничої справи, екскурсійного обслуговування та з нерухомості. Членські внески мали символічний характер.
Прояви патріотизму у діяльності ПТТК відповідали у першу чергу національним почуттям польської частини місцевого населення. Партнерські контакти з близькими за вектором діяльності українськими громадськими організаціями були чисто епізодичними. Щоправда, на Поділлі на той час не мали власних осередків українські організації, котрі цілеспрямовано розвивали краєзнавчу та туристичну діяльність:«Плай»,Українське туристичне товариство «Чорногора» тощо. Але ж активно діяли близькі за спрямованістю: «Січ», «Пласт», «Луг», «Просвіта», наукове товариство ім. Шевченка…
Активно, але майже цілком відособлено. Відтак можливості для встановлення міжнаціонального порозуміння, які могла б створити спільна громадянська діяльність, не було реалізовано.
У той час ще не існувало модерних понять: екологія, сталий розвиток, екологічний туризм… Але практика ПТТК ще у 20 – 30 роки цілком відповідала сучасним критеріям екологічно та соціально відповідального туризму. Вони, як відомо, полягають у тому, щоб у довготривалій перспективі забезпечувати фізичний і духовний відпочинок якнайбільшій кількості людей у безпосередньому контакті з природним та історичним ландшафтом, що відповідає цілям його збереження та довгостроковим інтересам місцевих мешканців.
Одним з найбільш активних та чисельних регіональних відділень ПТТК, особливо у 30-х роках, було відділення товариства у Чорткові.
У 1932 році при ньому було створено клуб водного туризму. Загалом за передвоєнні роки осередки Товариства провели більше 200 водних сплавів на човнах-каяках: по Дністру, Серету, Стрипі, Гнізній, Збручу, у яких брали участь більше 4 тисяч туристів.
На фото – зупинка човнової експедиції ПТТК на Сереті поблизу Скородинців, червень 1935 року.
Найтривалішими були щорічні туристичні сплави від Галича до Хотина – вони тривали більше місяця. Човни доставлялися до місця початку і завершення сплаву залізницею, керівництво якої з огляду на клопотання ПТТК встановило для цієї категорії перевезень знижки до 25% собівартості.
У 1934 при чортківському відділені ПТТК відкрилося бюро туристичної інформації, при міському музеї - краєзнавча експозиція з більш ніж 1000 експонатів. Тривали роботи по облаштуванню для екскурсійного відвідування карстової печери у с. Угринь.
Станом на 1935 рік відділення ПТТК у Чорткові налічувало 109 дійсних членів, близько сотні добровільних помічників. Яка з місцевих громадських організацій нині може похвалитися такою чисельністю?
З початку 30-х років і до початку 2-ї Світової війни відділення Товариства у Чорткові очолював Йозеф Опацький (1902 -1982).
Опацькі – корінний чортківський рід. Серед його представників були патріоти Польщі та України, католики західного й східного обрядів, атеїсти, інтелігенти та посполиті робітники й селяни… «Професора Опацького» ще досі пам’ятають деякі літні мешканці Чорткова. Він вважався моральним та інтелектуальним авторитетом для цілого міста. Ота форма звертання, «пане професоре», у ті часи – зрештою, не настільки вже й далекі - свідчила не лише про те, що людина отримала університетську освіту та займається викладацькою діяльністю. То був вияв поваги до розуму та порядності, людських якостей нині, на жаль, дуже девальвованих…
Йозеф Опацький народився у Чорткові 30 січня 1902 року. Будучи ще юнаком, у 1918 – 1920 роках воював за незалежність Польщі в складі добровольчих загонів Польської військової організації (Polska Organizacja Wojskowa, POW), утвореної Й. Пілсудським на початку Першої світової війни. Лише після припинення воєн зміг закінчити шкільне навчання і отримати диплом державної класичної гімназії у Чорткові, що надавав можливість здобувати університетську освіту (1922).
Ще навчаючись на філософському та природничому факультетах Львівського університету імені Яна Кизимира (1922 – 1926), Йозеф Опацький цікавився активним туризмом та краєзнавством. Після захисту дипломної роботи, виконаної під керівництвом відомого біолога, професора Рудольфа Стефана Вейдля, повернувся до рідного міста. Викладав у чортківській гімназії імені Юліуша Словацького.
Професорові Опацькому належить авторство декількох декількох туристичних путівників, що видавалися ПТТК: по Чорткову та околицях, по Борщівському та Скалацькому повітах (“Przewodnik po Czortkowie i powiecie”; «Przewodnik po Czortkowie i оkolicah”, Czortkow (1931), Brzozów (1991), “Przewodnik po powiecie skałackim z ilustracjami” (1938); “Powiat borszczowski. Opisowy przewodnik krajoznawczy” (1936)).
З 1936 року регулярно виходило редаговане ним періодичне видання Товариства – краєзнавчий місячник «Факел Поділля» ("Znicz Podola").
Окрім викладання у гімназії, видавничої діяльності та керівництва відділенням ПТТК, Й. Опацький був також лідером місцевої харцерської організації.
3 червня 1937 року Йозеф Опацький від імені ПТТК підписав акт про придбання у місцевої «Фундації імені Гієроніма Садовського» руїн чортківського замку Гольських. Відтак, знаючи про долю замкових споруд у наступні десятиліття, є підстави вважати, що саме ПТТК було останнім легітимним його власником.
Відразу ж, у 1937-у році, розпочалися роботи з відновлення замку та налагодження туристичних екскурсій. Впродовж року було відбудовано одну із замкових веж, відновлено 13 внутрішніх приміщень, у якій розмістилися офіс чортківського відділення ПТТК, туристичний притулок, фотомайстерня. Завдяки підтримці старости чортківського повіту Єжи Мушинського, роботи у замку частково фінансувалися з повітового фонду. Втім значну частину робіт було виконано волонтерами.
Планувалося також у процесі відбудови замку надати у ньому приміщення для краєзнавчого музею, учительського наукового товариства та місцевого осередку харцерської організації.
На жаль, реалізації цих та багатьох інших планів ПТТК перешкодила Друга світова війна. Завершилася коротка доба збирання каміння, настав трагічний час - його кидати… Переважно – у свого ближнього.
У 1939-у, з приходом на західно-українські землі більшовицького режиму, було припинено діяльність практично усіх громадських об’єднань: як українських, так і польських, так і єврейських...
У роки більшовицької окупації Йозеф Опацький створює конспіративну збройну групу «Польської організації боротьби з ворогом» (POWW).
Він вважався незаперечним авторитетом у колах патріотично налаштованої польської молоді міста. Втім скоріш за все не відповідає дійсності твердження про активну участь Опацького у підготовці до т. зв. «Чортківського зриву» - антирадянського повстання у Чорткові, що відбулося у ніч на 22 січня 1940 року. Цю хибну тезу донині тиражують деякі польські популярні джерела. Насправді Опацький – на той час добре обізнаний із активністю НКВС по вербуванню агентури серед місцевого населення – безпомилково розцінив повідомлення про початок повстання, як авантюру, якщо не провокацію чекістів. Він особисто був непричетний до організації збройного виступу. Однак йому не вдалося стримати багатьох молодих людей від участі у повстанні, котре не мало жодних шансів на перемогу. Відразу ж після провалу повстання усіх його учасників було заарештовано та невдовзі засуджено до смертної кари або ув’язнення у таборах.
Роль Йозефа Опацького у справі організації польського підпілля не була викрита більшовицькими спецслужбами.
Але вже липні 1941-го року, після приходу нової окупаційної влади, його арештовує гестапо разом із багатьма представниками місцевої інтелігенції, котрі підозрювалися у нелояльності до окупантів: викладачами, адвокатами, лікарями, серед яких були і євреї, і поляки, і українці. Більшість з них, близько 150 осіб, було розстріляно 25 серпня в Угринському лісі. Опацький впродовж 3-х місяців перебував під слідством у чортківській тюрмі. Після звільнення – оскільки про легальну викладацьку роботу в тих умовах не йшлося - професор працював чорноробом на поруйнованих війною будівлях міста. У листопаді 1942 року, при спробі чергового арешту йому вдалося сховатися від гестапівців. Більш ніж півтора роки, з 1942 по 44-й, аж до повернення Червоної армії, він провів у підпіллі, у суворій конспірації виконуючи функції представника лондонського уряду Польщі у Чортківському окрузі. Створив та редагував цілу низку підпільних друкованих видань, метою яких була агітація за відновлення незалежної Польської держави («Ogniwo”,„Informator Podolski”, „Ekspress Podolski”, „Strażnica Kresową”).
На жаль, нам нічого не відомо про ставлення Й. Опацького до діяльності українського підпілля та трагедії єврейського населення краю у роки нацистської окупації. Втім у 1944 році він залучався до діяльності радянської Надзвичайної державної комісії, котра у 1944 році розслідувала злочини нацистів, зокрема обстежувала місця масових поховань жертв Голокосту на території Чорткова.
Після приходу Червоної Армії професор Опацький брав участь у відновленні у Чорткові шкільної освіти, деякий час був директором середньої школи. Але вже у 1945-у він змушений був назавжди покинути родинне місто.
Наступну частину свого життя він провів у Польщі, переважно у місті Глівіце, де очолював міський архів. До рідних країв, наскільки нам відомо, так ніколи й не повертався…
Його «Путівник по Чорткові та околицях» у радянські часи «ходив по руках» у вигляді самовидавних копій, зачитаних «до дірок», а згодом взагалі став бібліографічним раритетом. Він видавався нам вражаючою альтернативою щодо тих тлумачень та оцінок подій минулого, які на той час нав’язливо тиражувала комуністична пропаганда. «Інша історія» нашого краю від Йозефа Опацького була для мого покоління свого роду інтелектуальною спокусою, яка пробуджувала інтерес до самостійних подорожей краєм, пошуків слідів минулого, інших «небезпечних книжок», розпитування живих свідків історичних подій – як же насправді воно було?...
Але свідки історії з року в рік відходять у вічність, офіційні історики не поспішають звільнитися від політичною кон’юнктури, історичні будинки і храми поволі втрачають свій первинний вигляд, сліди могил стираються плугом, замки та палаци розтягаються на каміння…
Та чи не прийшов нарешті час – отеє каміння складати знову ?... І з різних поглядів на історичні події вибудовувати більш повне та об’єктивне бачення минулого. Яке власне буде об’єднувати людей різних націй, як спільний наш спадок, а не провокувати ворожість…