Події / Події організації
Чи не варто пошукати нових шляхів розвитку, поки зірвані старі мости?
30.08.2008
26 – 29 серпня тривав черговий тур до районів стихійного лиха. Цього разу ми попрямували до Івано-Франківської області, що – як відомо – найбільш постраждала від липневого паводку.Характер руйнувань у гірських районах відрізняється від баченого у долині Дністра. Тут села та містечка не стояли по шию у воді, але розбурхані гірські потоки найбільшої шкоди завдали комунікаціям: позносили мости, зруйнували дороги, електромережі, лінії зв‘язку та газопостачання. Крім того, скрізь можна побачити свіжі зсуви та змиви ґрунту, повалений ліс, купи принесеної селевими потоками деревини, гравію та каміння.
Маршрут туру проліг через Коломию, Косів, Старі Кути, Кути-місто, Космач. Дорогу до «Серця Гуцульщини» Космача через Шешори тільки-но відновили. Дістатися «Серця» через Яблунів все ще неможливо - зруйновані мости через непомітні за інших обставин потоки, що впадають у річки Лючка та Пістинька. Неможливо поки що проїхати через Косів на Криворівню та Верховину. І якщо відновлювальні роботи у адміністративних центрах та поблизу них ідуть повним ходом, або й завершені (як, наприклад, по відновленню руху мостами через Рибницю у Косові та через Прут у Коломиї), то на периферії областей та районів вони ледь жевріють. Так, знесений повеневою хвилею пішохідний міст через Черемош в Кутах, яким щодня кількасот людей переходить з Буковини у Прикарпаття і назад, ще ніхто й не брався відновлювати. Біля мосту через Пістиньку поблизу села Прокурава копирсалося кілька робітників та старенький екскаватор… Приблизно така ж картина на дорозі та мостах поблизу присілку Рушір поблизу Космача. Та й якість вже виконаних робіт на перший погляд вельми видається вельми сумнівною – нехай би помилилася Касандра – але побоююсь, що оцінку цій якості виставить вже перший-ліпший наступний паводок. Хоча є й винятки: у Старих Кутах мешканці власними силами вже відновили розмиті дороги, містки, підпірні стінки і навіть штучні перепади води (кашиці) на місцевих потоках.
І все ж, незважаючи на транспортні проблеми, ми провели прийоми громадян у селах Старі Кути, Космач, містечку Кути Косівського району, а також - зустрічі з керівниками райдержадміністрації, сільськими головами, священиками, адміністрацією НПП «Гуцульщина». Схоже, що у керівництві Косівської РДА відбулися позитивні зміни, патову ситуацію із становленням національного парку нарешті вдасться розблокувати і новий шлях розвитку краю – шлях пошуку більшої гармонії з природою – буде розпочато. Начебто намітилася нова, більш конструктивна більшість і в районній раді. В ході прийомів громадян також спливло кілька цікавих питань.
Так у Кутах звернулися на прийом двоє приватних власників земельних ділянок та нерухомості, які було цілком змито паводковою хвилею на Черемоші. Наразі урядові постанови не передбачають компенсації за цілковиту втрату землі та нежитлових приміщень під час стихійного лиха 23-28 липня , а тому постраждалі поки що марно ходять через адміністративні пороги.
Інтригуюче питання порушували газди у Космачі. Кілька заявників вели мову про свої наміри повернути начебто колишнім приватним власникам лісові ділянки на території Космацької сільської ради. Утворили навіть неформальну Громадську комісію із земельних питань, яка щомісяця проводить Збори громади і вимагає «повернути ліси, забрані злочинною радянською владою». Втім, якихось документів, що підтверджували право власності на ліс часів міжвоєнної Польщі, або ж Австро-Угорщини ніхто на прийомі не показував – лише картографічні матеріали австрійського часу, де розмежовані ліси державної та громадської власності. Непросто було пояснити людям, що Земельний кодекс не містить процедури реституції земель лісового фонду і взагалі земель, що були у власності за будь-якої «старої влади». У ньому на цей рахунок є лише одна норма (стаття 78): «особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року земельні ділянки не повертаються». Реакція шукачів дідусевих лісів радикальна: «не віддадуть ліси, то зробимо революцію у Космачі!» Перспектива звернутися із заявами на приватизацію «агролісівських» ділянок (комунальне лісогосподарське підприємство «Райагроліс» стоїть на межі банкрутства, а ліси його переважно понищені) не викликає в них жодного ентузіазму…Як і питання про передачу частини лісів національному парку «Гуцульщина». Таке ставлення – причому з дивними аргументами – у багатьох космацьких мешканців. Це дивно, адже більш колоритне гірське село, якому здається сам Бог велів співпрацювати з парком, важко знайти..
А після паводку у Космачі робітники з Кримської автономії вже спорудили один тимчасовий міст на місці двох знесених (у місці злиття Пістиньки з потоком Банєнка) та розчищали русло від паводкових наносів: гравію, деревини, намулу. І довкола їхньої техніки тривала жвава заготівля річкового каменю кількома місцевими людьми. Вловивши іронію у запитанні «Може і я піджену якогось КАМАЗа, мені за скільки навантажите?» похмуро відповідали: «Йди собі… Шо не чув ? - сам Турчинов дозволив брати камінь на ліквідацію». Ну звісно, якщо «сам Турчинов», і «на ліквідацію» чогось, то про який вже Водний кодекс та кодекс «Про надра» може бути мова…
На сумнозвісній Гаївці за рік від нашого минулорічного туру – зміни разючі. Як і слід було чекати, рідкий підріст та ожинники, якими поволі заростає місце знищеного елітного лісу, не втримали липневих злив. Схили пагорба нині вже суцільно порізані ерозійними ярами двометрової глибини. Ту ж саму картину можна побачити, якщо піти трохи далі на північ - до пагорба Штевйора, і далі хребтом – на верхи Ледескул та Лисина Космацька. Тут водну ерозію поглибило варварське трелювання зрубаних дерев, яка триває і серед літа: на кільканадцятиметрових просіках – жодної рослинності, лише свіжі сліди від стягування стовбурів, яри, нанесена зверху глина та каміння…
З Штевйори та Лисини відкриваються мальовничі панорами: видно і Шекелівку, і Грегіт, і Горгани, і навіть Чорногору. У букових кронах о цій порі року починають з‘являтися перші жовто-червоні кольори, ялицеві – вже ледь-ледь потемнішали, а тому й за десяток кілометрів, з високої полонини видно – у якому саме лісі пролягли широкі квадрати суцільної рубки. Найчастіше чомусь – у лісі з найціннішою деревиною, у ялицевому та буковому. Причому ці квадрати захоплюють і крутосхили, і прируслові ділянки, і високі верхи. І закон «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпат» написаний, схоже, не для тих лісорубів.
І все ж у людські свідомості хоча б інколи не може не прокидатися усвідомлення того, що ця сваволя нищення у гірських лісах не триватиме вічно. Що той великий гріх проти Творця, який обдарував в нас цією благодатною землею, треба буде спокутувати - нам, або нашим дітям та онукам. Що природа відповість за наругу над нею. Як от спитала мене жінка на присілку, що межує із скорботною Гаївкою: «Пане, а то правду люди кажуть, що та Гаївка скоро на нас впаде?» Звісно, як міг, я намагався заспокоїти стареньку жінку – Гаївка не може впасти. Лише люди повинні зробити все, аби через сто років на ній знову ріс ліс.
Олександр Степаненко
Поширити інформацію
