Каньйон Дупли: у царстві химерних скель
автор: Василь Бурма
Західна околиця Касперівців однією вулицею витягнулася майже на два кілометри уздовж лівого берега Дупли. Ця невелика, весела річечка немов стягує околиця в околицю ще двоє сіл - Бедриківці і Дуплиська. Останнє, можливо, і стало визначальним у назві ріки, хоча не виключено і навпаки, бо топоніми рік мають чи не найдревніше коріння.
На сучасних картах та в інших джерелах цей, останній перед гирлом, правобережний доплив Серету значиться як Тупа. Кажуть, що колись люди називали ріку за аналогією з Нічлавою - Дуплавою.
З урочища Гнила, де в долину стікає кволий струмочок, починається ця заповідна смуга, названа Гор-долиною. Тут розпадком селяни гонять на верхорівню худобу. А там уже починаються орні поля і понад крутосхилом - смужка землі, якої не торкався леміш плуга. Те, що треба для випасу. Звідси видно голубу линву річечки в зеленому обрамленні верб і сінокісні лужки на правому березі. Південний схил заріс густим ліском. Дерева закрили і скелі-останці, негусто розкидані по крутосхилу. Головне ж нагромадження химерних каменюк зосереджено на осонні північного берега Дупли.
Між урочищами «Під Монастирем» і «Клепало» є ще й третє – «Стовпець». Саме тут, на верхньому рівні схилу зібралися докупи чудернацькі витвори природи - щось схоже на башту танка, перевернутої догори пляшки, а посеред схилу стирчить одоробло, яке навіть важко з чимось порівняти. Хтось дотепно охрестив його дволиким Янусом.
Років тридцять тому, мандруючи долиною Тупи, я сфотографував останець, схожий на гриба-підберезника. Де ж він, той кам’яний гриб? Ми довго шукали, нарешті знайшли його. Яблунька- дичка пустила коріння просто біля його основи і розрослася так, що частково заховала камінь у своїй кроні, і той утратив свою колишню імпозантність.
Низові відслонення берегів річки — з дуже крихкої сланцевої породи. Спробуйте піднятися на пагорб - з-під ніг повзе суцільна осипка дрібної фракції. Наші скелі-химери твердіші, з вапнякових утворень. Вони теж вивітрюються від руйнівної сили води, сонця, перепаду температур. Але повільніше, тому порівняно з материнською основою «ростуть».
Південний же бруствер річкової долини увесь затягнувся заростями, ук-ріпився, тому проблеми осипання тут немає. А протилежний бік, де влітку нещадно пече сонце, заростає повільно. Глід, шипшина, груші, всілякі кущики поступово змінюють пейзаж схилу на осонні. Шкода, що через десяток років ми не побачимо у колишній величі цих скельостанців. Та природа судить-рядить по-своєму і недоцільно втручатися в її, не зрозумілі для нас, проекти.
Для натураліста схили Дупли, особливо на лівому березі – суцільний клондайк.
Яких лише рослин не побачиш тут. Цвітіння триває з ранньої весни до осені.
З-під каменя часом прошмигне ящірка, зелена або сіра. У щілині причаїлась темна з чорним візерунком на спині гадюка, майне попід листячком голівка вужа з помаранчевими позначками. Зустрічається навіть лісовий полоз. Один такий трапився і нам: виповз, дурненький, на асфальт і загинув під шинами автомобіля. Кажуть, що цей представник вужиного роду для нашого краю не характерний. Його, буцімто, ще в давнину занесли сюди римляни. Одначе це лише легенда.
Розмаїтий тут і пташиний світ. І найвражаючий серед усієї пернатої братії - великий жовтоокий пугач. Уночі він часом подає свій голос, що наводить жах на все гризунське «населення», та й людям від того поклику стає не по собі. Одному із заліщицьких природолюбів поталанило навіть його сфотографувати.
Невеликим, але міцним містком можна перейти на правий берег річки і дорогою через зарості, попри велетенського останця вийти на шосе, де дорога розбігається на Городок, Заліщики, Бедриківці, Тернопіль і Чернівці.
Та ми прямуємо уздовж русла аж до наступного, великого мосту. Звідти до великої серетецької води лише кілька сотень метрів.
Але попередньо попрощаємося з голубими від лугової шавлії схилами, а квіточки гуляй-вітру похитають нам услід своїми жовтими голівками.