Дорогу подолаєш ідучи!
автор: Інна Гоч, WWF
джерело:
Я виросла на Дністрі. Насправді, це не стрічка в біографії, це – діагноз. Куди йдеш? На річку! Майже завжди так завершувалися наші підліткові дискусії щодо проведення вільного часу. Хто краще пірнає, хто швидше плаває, хто більшу рибу упіймав – ось наші критерії «крутості» того періоду.
Тут, в маленькому селі Яруга, що на Кам’янеччині, я вперше побачила, як може «цвісти» водойма – це трапилося після аварії на Стебниківському комбінаті. Пам’ятаю, спочатку подумалося, що хтось розлив величезну кількість зеленої і синьої фарби у воду, вона пливе і міниться на сонці, виблискуючи неймовірними кольорами. Згодом ця «фарба» вкрила майже усе плесо, створивши щільну непроникну ядучу плівку, що наче душила все живе. А потім, придивившись, я помітила якісь довжелезні балки, які сплавлялися собі тихенько по течії і раз по раз приставали до берегів. Чомусь згадався один із старовинних способів транспортування лісу – сплав річкою. Невже, пам’ятаю подумалося, хтось таке ще практикує? Аж згодом зрозуміла, що це зовсім не балки – це гігантські соми, що загинули від щедрих людських «гостинців». А ще були мертві судаки, коропи, марени і навіть жаби, гадюки та качки…
З тих пір пройшло багато років. Річка витримала. Частково очистилася, відновила запаси. І ось випала нагода знову потрапити на Дністер вже з потреб наукових, іхтіологічних, через багато років. Сказати, що Дністер колишній і Дністер сучасний – дві великі різниці, як кажуть у Одесі – це нічого не сказати. Цього разу до древньої річки підкралася екологічна проблема не локального, а планетарного масштабу – глобальна зміна клімату.
Місцевим мешканцям не потрібно багато розповідати по зміну клімату і глобальне потепління, не треба малювати графіки і демонструвати діаграмами, не варто переконувати сльозливими науковими роликами, де саундтреком звучить Еearth Song. Вони бачать проблему кожного дня. Зі ста криниць вода залишилася в третині, трава в’яне і домашню худобу немає де випасати, рослини, які прекрасно обходилися без поливу, зараз існувати без нього просто не можуть. Але особлива біда – річка. Точніше те, що від неї лишилося. В деяких місцях ширина русла зменшилася втричі, мілководдя оголилися і там, де раніше рибалки вудили нічогенького ляща, повністю оголене русло. Ми не один раз бували тут з польовими виїздами: досліджували червонокнижні і звичні для цієї місцевості види, місця нересту і зимівлі. Цього разу ми побачили, що існуючі потужні нерестовища вже перетворилися чи ось-ось перетворяться в груди каміння, де можна організовувати хіба що біг по пересіченій місцевості.
Віктор Аверкієв, рибалка з майже 55-тирічним стажем переконаний, що такого різкого зменшення рівня води у ріках він не пригадує. За словами рибалки загалом рівень водотоків впав на метр-півтора. Страждають водні мешканці. Звична в цих місцях марена, вода від якої буквально «кипіла», останнього сезону практично перестала траплятися. Та що там марена! Раніше траплялося за сезон упіймати більше сотні особин карася сріблястого, окуня, плітки та вагою більш ніж півкілограма. А в цьому сезоні – два-три екземпляри. Не зрозуміло, чи такий стан пов’язаний з загальним зменшенням кількості риби чи з тим, що більші за вагою особини в пошуках оптимальних глибин відійшли униз по течії.
Придністровські села, що ми минали, подібні одне на одне, як дві краплі води. Люди тут роками співіснували з річкою. Стовідсотково, що вони не знайомі з терміном стале господарювання, але більшість саме так поводила себе здавна: наприклад, брали від річки риби стільки, щоб можна було використати, уникали засобів лову, що вбивали рибу масово. Людей, які ігнорували такі правила, в селі ніхто не поважав і навіть руки, прямо кажучи, при зустрічі ніхто 6 не подав. А під час нересту навіть в церковні дзвони в придністровських селах не дзвонили! Бо розуміли, що від того, як пройде цей важливий етап залежить не тільки благополуччя екосистеми річки, але й благополуччя їх власних родин.
Кліматичні проблеми помічають усі місцеві, здавалося б на перший погляд, не пов’язані із річкою чи водою. Олена Бачинська, мешканка одного з придністровських сіл, пам’ятає Дністер ще до створення Новодністровської ГЕС, коли річка була стрімкіша і не така повноводна, а притоки легко можна було у деяких місцях за виграшки перестрибнути. А ось такого стрімкого зниження рівня води у річці не пам’ятає змалечку. На одній з приток, наприклад, оголилося місце, де були розташовані панські млини, про які її розповідала ще бабця, але на власні очі їх вдалося побачити тільки зараз, після катастрофічного падіння рівня води. Місцеві між собою перешіптуються, що якщо так піде далі, то незабаром з під води покажуться затоплені при будівництві ГЕС будинки виселених селян та сільська церква, яка теж потрапила «під гарячу руку» гідроенергетиків. І хоч на перший погляд це виглядає позитивним, бо ніби річка повертається до свого первозданного вигляду і старого русла та варто зазирнути глибше і зрозуміти причини такої зміни. А причини якраз у глобальній тенденції до підняття температур, бо ж ні Новодністровська, ні Дубоссарська ГЕС геть нікуди не випарувались. Тобто екосистема річки, переживши один стрес у вигляді спорудження ГЕС і фрагментації русла, зараз починає відчувати вплив наступного стресу – маловоддя.
А чи помічають зміну клімату фахівці? Можливо, усі зміни, що відбуваються знаходяться в межах коливань, що вже колись відбувалися у природі? Може всі ці явища – лише наслідок певних циклічних природніх процесів: період потепління зміниться періодом похолодання і всі негативні явища, які ми зараз спостерігаємо – тимчасові?
Ярослав Вівчарук, гідролог, переконаний, що регіональні зміни в басейні Дністра спровоковані глобальною зміною клімату. Спостерігається значне зниження рівня ґрунтових і підземних вод, значне обміління ставків, водосховищ, озер. Починаючи з кінця серпня і до початку листопада на річках помітне маловоддя, а рівень води у них впав до історичного мінімуму. На локальному рівні, звісно, можна обмежувати використання води, але це швидше коректує наслідки, але не впливає на причини зміни клімату.
А як ще можна запобігти кліматичним змінам на локальному рівні? Дуже цікаві проекти реалізуються у Швейцарії, у кантонах Женева та Вале, і спрямовані на часткове повернення рік та їх заплав у природній стан. Адже, якщо ви думаєте, що бажання відчути себе царем природи, змінюючи русла річок, яке існувало у нас у 50-ті - 60-ті – це виключно радянські тенденції – ви дуже помиляєтеся. І тут, в Швейцарії, у 60-ті теж активно будували гідроспоруди і зарегульовували течії річок. Проте згодом зрозуміли, що це – шлях в нікуди. Концепція більш сучасного підходу проста: «більше місця річці». На ділянках, де це можливо, русло річок розширюють, а там, де такої можливості не було – поглиблюють; береги у свою чергу укріплювали за допомогою балок, висаджують дерева, створюють будиночки для комах, рептилій, тощо. Цікаво те, що швейцарцям вдається поєднати природоохоронні заходи з створенням прекрасної рекреаційної зони. Саме завдяки цьому відновлені частинки річки стали улюбленим місцем відпочинку.
Мені здається, що успіх проекту обумовлений тим, що ініціатори не намагалися йти проти законів природи, а навпаки, йшли в ногу з нею, використовували природні особливості річки та ландшафту. Це допомогло з одного боку самій річці: відновилася іхтіофауна і водна рослинність, а з іншого - людині: такі заходи дозволили запобігати нищівним паводкам.
А що ж на рівні нашої країни? Позиція України в питанні боротьби із змінами клімату доволі дискутивна: національний внесок нашої держави у цю боротьбу розраховано із показників викидів парникових газів за 1990 рік. Тобто, насправді зменшення викидів у 2030 році на 40 % від обсягу викидів 1990 року означає фактичне збільшення викидів на 43% від 2012 року! Проте, вселяє надію той факт, що держава пообіцяла переглянути ці зобов’язання після відновлення територіальної цілісності.
Вселяє оптимізм і успіх екологічних проектів, що ставлять собі на меті сприяти адаптації екосистеми Дністра і приток до зміни клімату. Так, вже три роки працює молдавсько-український проект «Зміна клімату і безпека в басейні річки Дністер».
В рамках цього проекту планується часткове покращення водообміну між річкою та її прилиманними плавнями в дельті Дністра, розроблено обґрунтування для створення нерестовища на території Рамсарського угіддя «Талмазькі плавні», були створені лісонасадження уздовж берегів Дністра та його приток, а також виконується багато іншої важливої роботи по удосконаленню законодавчої бази для покращення співробітництва між Молдовою та Україною, вдосконалення експлуатації та регулювання роботи дністровських водосховищ та ГЕС, просвітництва та залучення молоді та дітей до охорони Дністра, тощо.
Звичайно, попри вищеописані і побачені нами на власні очі, у Дністра існує багато інших проблем, які необхідно вирішувати: браконьєрство і незаконний видобуток гравію, засолення нижньої частини і поява нових небезпечних інтродуцентів. Цей список можна продовжити.
Але допоки є бажання людей охороняти і берегти річку, допоки вони реалізовують себе у таких потрібних справах – все вдасться, бо ж дорогу осилить той, хто йде по ній. Так що, як співається в хіті одного із відомих українських гуртів, допоки сонце сяє, поки вода тече – надія є!
