Події / Події організації

«Рік Станіслава Вінценза» розпочався на Гуцульщині

18.04.2018
автор: Олександр Степаненко ЕГО Зелений Світ

17 квітня у селі Слобода, що на Коломийщині, відбулася «Вінцензівська зустріч», приурочена до 130-ї річниці від народження польськомовного писменника, філософа, етнографа, речника діалогу та зближення народів - Станіслава Вінценза.

Подібно до того, як студенти Києво-Могилянської Академії щороку влаштовують ритуальне весняне миття пам’ятника Григорію Савовичу Сковороді на Подолі, учасники нашої зустрічі відкрили «Рік Станіслава Вінценза» в Україні миттям та невеликим ремонтом пам’ятного знаку, встановленого на місці, де колись стояв будинок батька письменника, Фелікса Вінценза. У тому будинку 130 років тому народився Станіслав Вінценз – майбутній «Гомер Карпат», «Людина діалогу», Праведник Народів Світу…

Відтепер про його народження у Слободі нагадуватимуть ще й два наших тиси, висаджених цього дня поруч із Вінцензівським меморіальним каменем. Напередодні ще одне деревце тису було висаджено у Криворівні - на могилі дідуся письменника, Станіслава Пшибиловського.

Було також колективне читання уривків з «Правди старовіку». Тих де Вінценз згадує рідне село Слободу, його мальовничі узгір’я, ліси, луки, потоки та милих його серцю гуцулів.

Ну й звісно ж програма зустрічі не обійшлася без народних співанок біля ватри.

Сподіваємося, Він чув їх з небес і радів разом з нами…

«Вінцензівська зустріч» у Слободі стала можливою завдяки спільній ініціативі колективів Слобідської загальноосвітньої школа І-ІІ ступенів (директор - Марчук Оксана Василівна), Бібліотеки села Слобода (завідуюча - Мотринець Любов Іванівна) та ЕГО «Зелений Світ» (Олександр Степаненко). Ініціатива у Криворівні реалізувалася завдяки розумінню та сприянню пароха Церкви Різдва Богородиці отця Івана Рибарука.

Усім, хто був з нами та допомагав, як міг – велике спасибі!

Маємо також надію, що ініціативи з нагоди «Року Станіслава Вінценза» невдовзі поширяться й за межами гуцульського краю – насамперед в Україні та Польщі. Адже творча спадщина «Гомера Карпат» належить обом народам і цілому Світові. Її повернення із забуття особливо актуальне зараз - заради підтримання україно-польського міжкультурного діалогу, який з вини наших політиків переживає кризу в останні роки.

* * *

Станіслав Вінценз (1888 – 1971) – видатний письменник, філософ, публіцист, етнограф, гуманіст, речник діалогу та зближення між народами.

Народився на Гуцульщині, в селі Слобода-Рунгурська (нині село Слобода Коломийського району).

Дитинство провів у маєтку діда по материнській лінії Станіслава Пшибиловського, у селі Криворівня. У дитячі роки великий вплив на нього мала няня, Палагна Сліпенчук-Рибенчук, родом з Криворівні – тож гуцульський діалект української мови був мовою його дитинства.

У 1906 році закінчив Коломийську гімназію. Після випуску з гімназії студіював право, філологію та філософію в університетах Львова та Відня. У 1914 році здобув ступінь доктора філософії, захистивши у Віденському університеті дисертацію на тему «Філософія релігії у Гегеля».

З початком Першої світової війни був призваний до Австро-угорської армії. Впродовж 1914 – 1918 років перебував у зоні бойових дій у Галичині й у Доломітах. У 1919 році відмовився від участі в українсько-польській війні, не бажаючи воювати проти українців. Втім вже наступного року, з початком польсько-більшовицької війни, зголосився добровольцем до польського війська.

У повоєнні роки деякий час проживав у Львові та Варшаві, але невдовзі вирішив повернутися на Гуцульщину. Біля власного будинку у селі Слобода-Рунгурська встановив перший в історії пам’ятник Іванові Франку, творчість якого глибоко шанував.

1930 року оселився у селі Бистрець, на той час Косівського повіту. Тут розпочав працювати над першим томом епічної трилогії «На високій полонині», який вийшов друком у 1936 році.

У вересні 1939 року був арештований радянськими спецслужбами у Бистреці. До 1940-го перебував у в’язниці НКВС у Станіславові, звідки його звільнили значною мірою завдяки клопотанням українських письменників Петра Панча та Івана Ле. Досвід перебування в ув’язненні та спілкування із служками сталінського режиму згодом передав у збірці есеїв «Діалоги з совєтами».

У травні 1940 року разом із родиною нелегально перейшов через кордон на Чорногірському хребті - до Угорщини.

В 1941 – 44 роках, коли угорська влада, націоналістичні кола, а згодом нацистський окупаційний режим здійснювали в Угорщині політику жорстоких етнічних чисток, допомагав рятуватися в багатьом євреям. Згодом, з приходом в Угорщину Червоної Армії, не міг не рятувати угорців від свавілля та насильства деморалізованих вояків. За цю діяльність у післявоєнні роки був удостоєний почесного звання Праведника Народів Світу.

Після війни деякий час мешкав у Західній Німеччині, Швейцарії, згодом – у Франції. Стало оселився у передгір’ї французьких Альп, поблизу Гренобля, у гірському селі Ла Комб. Тут продовжив роботу над головним творінням свого життя – епічним романом «На високій полонині», у якій з великою теплотою змалював Гуцульщину, її людей, її природну та історико-культурну спадщину.

Трилогія «На високій полонині» принесла письменникові славу «Гомера Карпат», але справжнє його визнання ще попереду.

Досвід власного життя та робочих контактів із багатьма видатними людьми знайшов відображення у численних есеях та спогадах Вінценза.
У 50 – 60 роках активно співпрацював з паризькою редакцією часопису «Культура» Єжи Гедройця, читав лекції про творчість Гомера, Данте та Ніцше.

Був близьким другом та наставником Чеслава Мілоша та Єжи Стемповського, багатьох інших видатних людей, підтримував творчі зв’язки з українською літературною еміграцією. Завжди виступав речником діалогу культур.

Останні роки життя провів у м. Лозанні (Швейцарія). Помер в 1971 році, похований у Лозанні. У 1991 році прах Станіслава Вінценза та його дружини Ірени Вінценз було перепоховано на Сальваторському цвинтарі у Кракові.

 

 

 

Поширити інформацію