Заповідати - означає дарувати найкраще найдорожчим людям
Цей підхід було реалізовано й при проведенні літньої молодіжної школи з питань природно-заповідної справи та екологічної мережі, щойно проведеної ЕГО „Зелений Світ” у партнерстві з Національним екологічним центром України (НЕЦУ), природним заповідником „Карадазький” та за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні.
Адже непросто знайти в Україні настільки ж унікальні за красою та розмаїттям ландшафтів місця, як Карадаг та його околиці. Намагатися описати їх словами - марна справа. Звісно, якщо ти не Максиміліан Волошин...
Найкращими знавцями питань, що викладалися на школі, були запрошені на неї науковці: Олександр Кагало (інститут екології Карпат НАНУ) та Ярослав Мовчан (лабораторія екобезпеки НАУ). Досвід наукової діяльності Карадазької біологічної станції ім. Т. Вяземського та природного заповідника, що виник на її основі, налічує майже століття та за якістю сягає рівня провідних академічних інститутів. Його на школі представили заступник директора з наукової роботи Володимир Мальцев, ботанік Людмила Миронова та орнітолог Ігор Сікорський. Повідомлення про екологічні проблеми Криму зробив лідер найавторитетнішої на півострові громадської природоохоронної організації „Екологія і світ” - Андрій Артов.
Ну й найдорожчі люди - молодь, наші діти: студенти університетів, активісти неурядових організацій, молоді журналісти, яких цікавить проблематика заповідної справи. Дехто з них також мав нагоду спробувати себе в якості лектора, як приміром Катя Борисенко з НЕЦУ.
Теоретичний курс школи був рясно пересипаний подорожами та екскурсіями по околицях Карадагу: на гірські масиви Ечкідаг, Кичук-Єнишар, Узунсирт, до Лисячої та Тихої бухти... Варто визнати, що наше захоплення красотами Східного Криму часто змінювалося жалем та обуренням - при спогляданні недбальства та справжнього варварства по відношенню до природної спадщини краю. Хочеться сподіватися, що ситуація ближчим часом покращиться - адже за останні роки Верховною Радою АРК прийнято кілька рішень про створення тут регіональних ландшафтних парків - заповідних об”єктів, якими мали б охоронятися природна та історико-культурна спадщина, створюватися умови для розвитку екологічного туризму.
Лише чомусь надто повільно просувається процес їхнього становлення. І це прикро, адже щороку множаться масштаби девастації природних територій. Найяскравіший приклад тут - те, що відбулося за останнє десятиліття з Коктебелем: його унікальним пляжем, морем, долиною. Мимоволі згадуєш рядок Волошина: „ я иду дорогой скорбной в свой израненный Коктебель”… Але нинішній Коктебель поранений не громадянською війною - натомість агресивним «золотим тільцем»…
Та все ж цей регіон все ще може бути Меккою для цінителів найрізноманітніших видів активного, культурного, дружнього до природи туризму: пішохідного, кінного, велосипедного, вітрильного, історико-культурного - для отих тисяч мандрівників, планеристів, художників, фотографів, літераторів, котрі щороку приїздять сюди... Все ще приїздять, допоки ця земля зберігає первозданний вигляд.
Але схоже, що без потужного громадського та медійного лобіювання ще довго доведеться чекати помітного поступу у заповідній справі. Тож маємо надію, що дні, проведені разом, стануть відправним пунктом спільних громадянських кампаній та започаткують партнерство учасників школи з науковцями Карадазького заповідника, журналістами, тур операторами, які розуміють, що без збереження унікальної природної спадщини Східного Криму туризм у ньому не матиме перспектив.
Олександр Степаненко
Фотохроніку школи можна переглянути у розділі Галерея
