Публікації / Краєзнавство

Про «море» ... прозою

07.01.2008

 

Життя і смерті спивши щедрий келих,
Усі літа спаливши на вогні, -
Я скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах,
І стугонять століття по мені…..

Чиї тепер там кроки землю будять?
Яка зійшла над обрієм доба?
Я міцно сплю, тримаючи на грудях
Тяжінь високовольтного стовпа….

Борис Мозолевський

Стиснутий міцними берегами порід Українського кристалічного щита Дніпро після порогів змінивши напрям на захід, виривається на волю степових просторів Причорноморської низовини. Тут в лесових грунтах долиною шириною 5- 35 км. – Борисфен - Славутич ще півстоліття назад протікав серед Дніпровських плавнів.

Ці плавні до їх знищення тяглись від о. Хортиця до Каховки. В історії вони відомі як Великий Луг або Великий Запорозький Луг. Ця частково заболочена рівнина прорізана руслом Дніпра та його протоками створювала надзвичайно сприятливі умови для проживання людини з самого початку її існування. Тераси дніпровської долини межували з степними ландшафтами. В другій половині літа випалена південним сонцем степова рослинність розширювала гаму кольорів, підкреслюючи незмінну плавневу зелень. Вже 50 років йде переробка незакріплених берегів - піднятий на 10 метрів «морський» рівень води обвалює дніпровські кручі змінюючи межу.

Залюднення межиріччя правих приток Дніпра – Базавлука й Томаківки відноситься до доби неоліту (нового кам’яного віку – IV тис до Р.Х.). Археологами виявлені пам’ятки історико-культурних спільнот, що жили в цьому регіоні. Скіфські племена , що на рубежі IX-VIII до Р.Х.) захопили Причорноморські степи, витіснивши войовничих кіммерійців, остаточно утвердилися тут в V ст. до Р.Х.

Древньогрецький історик Геродот в середині 5 в. до Р.Х.. відвідав Північне Причорномор’є і залишив нам яскравий, єдиний в своєму роді опис Скіфії. Уявлення про географію Скіфії у Геродота були надзвичайно туманними, тому спроби перенести на сучасну карту Героса – області, де скіфи хоронили своїх царів – мають декілька варіантів. «Виходячи з небувало високої концентрації значної кількості курганів – гігантів, середніх і малих по величині насипів, керуючись даними Геродота про межі судоходності Дніпра, більшість вчених поміщали область Геррів в районі Кам’янки і Нікополя» (Надєждін 1844).

З самого початку своєї діяльності в археології Б.М. Мозолевський, ім’я якого відоме світові – ним знайдена Пектораль, став палким прихильником гіпотези Нижньодніпровського Героса. На лівому березі Дніпра напроти сучасного розташування міста Нікополь близько двохсот років існувало велике адміністративне і торгово-ремісниче поселення Степової Скіфії, відоме в науковій літературі, як Кам’янське Городище. Це місто – фортеця та менші скіфські поселення на обох берегах контролювали переправу через Дніпро. В радіусі 50-60 км тут сконцентровані кургани скіфських царів.

На місці Кам’янського Городища нині розташована Запорізька атомна станція. Якщо зробити аналіз місць розташування АЕС не лише в Україні, виявиться що вони чомусь попадають в історично значимі , сакральні місця…

Тисячоліттями Борисфен – Дніпро ніс до моря свої води. До цього часу не вичерпався його плин, бо всі води , як сказано в святому письмі повертались туди, звідки вони починали текти. Людині виявилось мало води і її надмірне вторгнення в природний кругообіг на всіх його циклах довело хибність і небезпеку ігнорування Законів Творця. Результат - водна проблема світового масштабу з кожним десятиріччям загострюється..

В південно –західній частині так званої Дніпровської дуги розташовано місто Нікополь, сучасне літочислення якого бере свій початок від Микитинської Запорозької Січі. На захід і схід від Нікополя в різний час існували Томаківська, Чортомлицька, Базавлуцька, Нова Запорозькі Січі.

Щовесни водопілля вкривало водою дніпровські прибережні низини, луки, плавні. А в червні земля, вмита повеневими водами, вже чекала роботящих рук на бережниках (сьогодні неможливо передати суть цього «затопленого» слова з дитинства), в плавні на літній «курортний» сезон на паромах відправлялись збирачі з «Ліктрав», череди корів, а піщані коси з перекатами відкривались для хлопчачих ватаг.

Унікальне природно-ландшафтне утворення до затоплення в 1956 році - Великий Луг – (Кінські та Базавлуцькі плавні), увійшли до списку наруги над Україною та її довкіллям. Довкілля нашими пращурами сприймалось за межами забезпечення умов існування - в духовній площині. Природа українцем сприймалась як щедрий і безкорисливий дар Творця. Результатом сприйняття Природи, як Божого раю на землі стало формування ліричного психотипу нації. Найкращі пісні, творіння культури та мистецтві українців пройняті любов’ю до Бога та рідної землі.

Вчений Лев Гумільов обґрунтував взаємозв’язок і закономірності розвитку етносів і довкілля, біосфери, процесів, які формують механізми взаємодії людини і суспільства. Етнос постає як органічна єдність людей та ландшафтів в «соціоприродному географічному просторі». Фахівці вказують на типові риси національного характеру українського автохтонного населення - тонке відчуття гармонії довкілля, ліричність, м’який гумор, відчуття господаря, почуття справедливості орієнтоване на пошук правди. Весь уклад життєдіяльності українця – праця, звичаї та світогляд сформовані та визначались природними циклами та сільськогосподарським календарем.

Якраз природні умови та оточуючі ландшафти були одним з чинників формування основних рис автохтонного етносу, який проживав і проживає нині на теренах України.

Гумільов дослідив і сформулював концепцію «химерного етносу», який виникає коли на цілісне світовідчуття корінного народу, аборигенів, накладається таке ж цілісне, але інше світовідчуття мігрантів - пришельців, завойовників. Це негармонійне поєднання двох-трьох етносів, які мають різний світогляд, досвід природокористування, етнічні цінності. Химерний етнос, спираючись на хибні ідеологічні установки стає руйнівником середовища проживання та життєвого укладу корінних етносів. Ознаки такої химерності характеризували наднаціональну спільноту, створенням якої опікувалось партійно-державне керівництво СРСР в останні десятиріччя свого існування. Наслідки діяльності створених химер і непоправних втрат, ще довго будуть заважати відновленню і становленню національної культури та єдності.

Дніпровські, волзькі, сибірські «моря», гірничі кар’єри корисних (в багатьох випадках безкорисних та шкідливих за наслідками для людей) копалин, відвали та терикони невпинно та невідворотно спотворювали і спотворюють середовище проживання. Наслідок словами поета: «Держава є, нема Вітчизни, нема Дніпра - вода лишилась».

Щоб відповісти на питання яку ціну заплатили за електроенергію ГЕС та воду, що самопливом пішла в південні степи та Крим 50 років тому необхідно згадати, що на початку 30-х років минулого століття розглядався варіант розміщення нижче Запоріжжя 2-х гребель для вирішення проблеми судоходства. Одна з них передбачалась вище Марганцю з відгородженням та збереженням Кінських плавень. Базавлуцькі плавні збереглись би і без відгородження.

Чи розуміли ціну втрат натхненники та свідки перетворення природи? З початком будівництва Дніпрогесу відомому письменнику, історику, археологу, великому знавцю Запорізької Січі, академіку АН УРСР Д.І. Яворницькому було запропоновано очолити експедицію і описати пороги. В книзі «Дніпрові пороги» (1928 р., Харків) читаємо: «Видаючи цю книгу, Державне видавництво України гадає, що цим ми виконуємо свій культурний обов’язок перед нашою історичною минувшиною, задовольняючи підвищений інтерес до тої нашої природної й історичної старовини, що над затопленою її віковою славою незабаром постане нова соціалістична індустріалізована майбутність». Цим виданням Д.І.Яворницький виконав свій обов’язок перед історією і перед нащадками.

Варто згадати, що появу книги поряд з іншими щиро вітав художник І. Рєпін – автор знаменитої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Тоді в 1932 році під водою першого дніпровського «моря» сховались Кодацький , Сурський, Ненаситецький та інші пороги, про які згадується ще в «Слові о полку Игоревім».

Один раз з’явились пороги над поверхнею води - після руйнування греблі Дніпрогесу відступаючими радянським військами в серпні 1941 року. В 1946 році дніпровські лоцмани провели свій останній караван через пороги. Окрема тема для дослідження – наслідки підриву греблі Дніпрогесу, якої біди принесла звільнена водна стихія.

Через 50 років існування Каховського моря так і немає відповіді на питання про кінцевий можливий термін його існування. Зрозуміло одне - про це не думали. Так само немає відповіді і на питання – чому під греблею Запорізької ГЕС розміщено грандіозну Запорізьку АЕС та ДРЕС , чому для їх технічних потреб використовується водосховище – джерело питної води місцевого (крім енергетиків ) населення. Відповідей на «чому» немає до сьогодні бо представники химерного етносу, оговтавшись від Чорнобилю, готують Україні «епоху ядерного ренесансу» не задумуючись де брати воду для управлінням сповільненим ядерним вибухом, не вирішивши проблеми відходів та ліквідації всіх наслідків своєї діяльності.

В селах, що знаходяться поряд затоплених порогів розповідають, що прислухавшись, можна почути з під води їхній гул. Погоджусь, бо знаю, що на водній гладі «моря» зосередившись і придивившись можна побачити русло Дніпра, протоки, річища, кручі, пороми, бакени.

До 15 річчя «великого жовтня» О.П. Довженко, змальовуючи будівництво Дніпрогесу, створив фільм «Іван». Вперше в радянському мистецтві вустами епізодичного персонажу вказано на щонайбільшу ваду соціалізму: «Людини немає. Знищено особистість. Всі стали однакові...Але ж я є неповторна індивідуальність».

Ідеологія та практика реалізації великих будов комунізму, сталінського плану перетворення природи не визнавала обов’язків і боргів перед минулим і нащадками, культурною і історичною спадщиною. Для людини майбутнього створювались уніфіковані ідеологізовані ландшафти.

Гребля запущеної в листопаді 1955 року Каховської ГЕС затримала повінь 1956 року і Кінські та Базавлуцькі плавні з вирубленою та не повністю спаленою деревиною стали дном рукотворного моря. «Всю зиму підіймались води Дніпра, заливаючи плавні, озера. А весною коли по всіх притоках і з верхів’я рушив лід, а за льодом незабаром багатюща повід ь- весь Дніпровський Низ від Запоріжжя до Каховки зразу став невпізнаним. Пішов під воду великий Запорозький Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Щезли ріки Підпільна, Скарбна… Народилося море, безкрає, з неосяжним морським обрієм. Геологічне диво!... Вони прощаються … і задумливо дивляться на море, на дні якого затонуло навіки їх дитинство» ( О.П. Довженко «Поема про море»).

З того часу дитинство прийдешніх обкрадених поколінь проходить на асфальтованих вулицях, де проводяться конкурси малюнків на асфальті.

Мало що залишили для нащадків малочисельні наукові експедиції перед затопленням. «Ніким не замальовані і не написані пейзажі плавнів, вирубаних від Запоріжжя до Каховки з метою створення дна моря. Перенесені цілі села . Який величезний пізнавальний інтерес являли б сі картини нашої старовини в музеях придніпровських міст через сто років!» ( Довженко О.П.) Ми через 50 років маємо можливість, нагоду і обов’язок розібратись з наслідками створення «моря».

Для створення моря переселяли живих і мертвих – бажаючим дозволялось розкопувати могили, забирати і перевозити останки рідних.

В 1957 році Олесь Гончар на наступній «будові комунізму» записав в своєму щоденнику. «Чаша Кременчуцького моря (між Чигирином і Ново-Георгієвськом). Величезнй простір зелений з кущиками садків… весь край жде затоплення. А під горою село тільки зносять. Голубі стіни, красиві віконниці дах світить ребрами кроков ... На стінах голубих як небо написи нещадні, впорані цвяхом «Хату розбити до 25 травня», «Хата продається на розбій». … Де не де шпаківня на дереві зосталася або лелека в хмизуватому гнізді. Добра тобі поема Люди сидять біля розруйнованих печищ. І так село за селом. Не думав, що така гнітюча це картина – розруйноване людське житло розбите передчасно й серед розкішної природи українського літа. Лежать дерева поспилювані вже зеленими, в привяленому листі. Вбиті живими, зняті з лиця землі»

Талант Довженка, створюючи епопею про український народ, вибирав історично і суспільно значимі події, що зосереджували в собі філософію і психологію цілої доби. Він не міг пропустити таку знакову для його народу подію – знищення Великого Лугу - унікального неповторного ландшафту та створення моря. Чому поема? Згадаймо, що це був за час, згадаймо, що «переселенцем» був і Довженко, який далеко не з своєї волі жив в Москві і мріяв про повернення на Україну.

О.П. Довженко, готуючи кіносценарій відомого фільму, відвідав і працював на Нікопольщині, селах Грушівка, Кут, Капулівка, приречених до затоплення Чортомлицької та Базавлуцької Січі. Він спостеріг і передав поемою трагедію затопленців - переселенців.

Рушієм Довженкової творчості був пафос оновлення світу, джерела її таїлися серед вічно замріяного лісостепу на берегах зачарованої Десни, де він жадібно ввібрав в себе всі скарби, взяв з собою і проніс через все життя святість босоногого життя.

Щоб зрозуміти митця, його сприйняття епохи та подій, необхідно згадати що «Поема про море» розпочата зразу ж після закінчення кіносценарію «Зачарована Десна». В своєму щоденнику Довженко згадує: «Зачаровану Десну пишу вже я лише як легкий і прозорий спогад про минуле …..Чому Десна зачарована? Чари й злигодні босоногого дитинства, без розуміння святості якого, труд людини - нікчемний і безбарвний».

Якраз деснянська природа на все життя зачарувала малого Сашка, дала реальну легенду про людські радощі й болі, дала диво, що навчає «бачити зорі у буденних калюжах на життєвих шляхах». «Поему…», автор писав через легкі і прозорі спогади, бо митець через все життя проніс святість босоногого дитинства.

Цей твір передає стан людей, яким на долі випало руйнувати рідні оселі біля Дніпра та переселятись на нові місця. Поема про голову колгоспу, який зібрав з усієї країни вихідців села для прощання перед затопленням, поема про генерала, якому старий батько запропонував зрубати стару грушу, на якій колись підвішували не лише його дитячу люльку. Поема про прораба з будови ГЕС - «затопленця», зваблювача дівчат, непорядної людини …Поема про… , а втім, раджу перечитати згадані твори. Не знаю що там приготовлено в шкільних програмах з української мови та літератури, але пройти мимо 50 річчя Каховського водосховища і 50 річчя смерті Довженка О.П. не можна.

Коли писався цей твір, а створені ліспромгоспи включились в соціалістичне змагання за дострокову підготовку ложа водосховища, запалюючи сатаниські вогні зі спиляних дерев, наші батьки «громадські слухання» між собою в плавнях вночі проводили лише впевнившись, що діти заснули. Це покоління пережило голодомор, 37 рік, пройшли через війну, і мовчки кивало головами слухаючи дитячі шкільні переповідки про майбутні оновлені щасливі села і блага, що дасть «море».

Ось цитата з щоденника. О. Довженка. «...Насправді ніхто в Покровському не оголошував людям про те, що треба переносити половину села. Жодної роз’яснювальної роботи не проводилося. Просто заходили в двори, обміряли, записували й кожному індивідуально повідомляли про затоплення й необхідність переселитися на гору. Більше того всім, хто не встиг переселитися у визначений строк, заявляли: - Якщо до такого-то числа не переїдеш, попереджаємо –будемо ламати будинок бульдозером, незалежно від того, живеш ти в ньому чи ні.» Так поводились з людьми, що пережили та виграли війну, вижили в окупації, пройшли голодомори, політичні переслідування. Додамо що тут поряд в 1775 російськими військами році була зруйнована остання Нова Січ. Зараз до цього села з півночі наближається одноіменний кар’єр, в якому з глибини близько 100 м. добувається марганцева руда.

А про Каховське водосховище вже Олесь Гончар написав у "Соборі": "Думали море збудувати, а збудували болото". Під воду пішов знаменитий Великий Луг, плавні з унікальною екосистемою, флорою, фауною. Ну і близько 100 сіл також затопили під час будівництва в 1950-55 рр.

Були плани після дніпровських затоплень прийнятись за Десну, Ворсклу, Псел та інші річки. Вони не залишені - сьогодні - гірничо-металургійний комплекс, енергетика (епоха ядерного ренесансу) вимагають води, створення нових водосховищ, нових переселень та суспільних жертв. Апологети «ядерного ренесансу» займаються пошуком грошей за кордоном для будівництва нових ядерних блоків, для наступного розрахунку поставкою електроенергії.

18 кубічних кілометрів води Каховського водосховища дозволили подати воду в Крим, Криворіжжя, дали можливість скидати та розбавляти неочищені промислові та комунальні скиди. Дозволило всесильному атомному відомству, зайнявши Камянське Городище, відгородити на лівобережжі водоймища ставок-охолоджувач - технологічну водойму Запорізької атомної станції. Узаконене прямоточне водокористування Запорізького енергокомплексу, підігріває неочищені комунальні та промислові скиди Запоріжжя . Варто згадати, що енергокомплекс, використовуючи Каховське водосховище як технічну водойму, одержав в своє користування унікальне родовище підземних вод Камянського Поду...

Чому серед державних пріоритетів проблема якості питної води орієнтована на 2020 рік? Тому що апологети наближення «епохи ядерного ренесансу» сьогодні одержали депутатські мандати шляхом членства в партії техногенного субетносу.

В таких умовах стало правилом уникати інформації про якість води, що подається для пиття і стан поверхневих вод. В Національній доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні в 2005 році, що розміщена на сайті колишнього Міністерства будівництва та житлово-комунального господарства України, не відображено характеристика стану Каховського водосховища, а підприємства водопостачальники свої обов’язки обмежують поставкою води, як там пишеться «нормативної якості». Публікації ЗМІ різного рівня продовжують залишатись без реагування. ( 1, 2, 3)

Той, хто виріс на Дніпрі, не знав поняття «питна вода» - вся дніпровська вода була питною. А сьогодні відсутність нормативно - правового визначення поняття “питна вода”, унеможливлює здійснення державного санітарного нагляду за її якістю. Показники доочищеної «екологічно чистої питної води», якою успішно торгують підприємці Нікополя до цього часу законодавчо не визначені. Ніхто не займається вивченням донних відкладень, що накопились в Каховському водосховищі, які стали одним з визначальних факторів забруднення води. Каховське водосховище стало акумулятором забруднень перед скидом до руслової частини Дніпра і далі до Чорного моря, стало «гарячою точкою» в прямому значенні слова. Неочищені комунально-господарські скиди Запоріжжя біля водозабору міста Нікополя, Марганцю підігріваються скидами Запорізької АЕС та ДРЕС . Вода з крана в місті Марганці зараз має присмак риби, огірка, дині через наявність мікроскопічних водорослей. Рекомендовано вживати бутильовану воду. Органи СЕС спокійні – їх бють за випадки епідеміологічних захворювань, що передаються через воду.

Пусті вікна покинутих в зоні Чорнобиля осель – результат та наслідки набутого в попередні роки досвіду, продовження руйнації свого часу степових «неперспективних» сіл, поселень, що пішли під воду дніпровських морів, сіл поглинутих кар’єрами.

Досьогодні наш народ не утвердився в національній самосвідомості, не може неупереджено оцінити ціну втрат. Вже новому поколінню, що виросло на асфальті в переселенських хатах збудованих батьками та дідами, мирноатомне відомство нагадує про себе Пам’яткою. «Вы проживаете на территории, которая может быть подвергнута заражению в случае аварии на Запорожской АЭС… Обязаны принять… иметь… организованно занять место в поданном транспорте… В пунктах эвакуации вам определят место жительства, трудоустроят, обеспечат питанием и другими услугами» Чи не час залишити без роботи тих, хто і далі збирається визначати нам місце проживання?
Сьогодні незатоплені «морями» мальовничі береги Дніпра захоплюються новими господарями життя. Демографічні показники примушують задуматись над реальною загрозою заміни відселеного від рідних берегів і чистої води корінного етносу новим, пришлим, химерним, «техногенним субетносом», який продовжуючи руйнацію, побачив себе рятівником України і її годувальником.
Нам нав’язали суперечки - хто ми - народ України чи український народ, етнічна чи політична нація, самозвана «еліта» не здатна сформувати бачення перспективи держави.

Ознаки збільшення «химерності» демонструє місцеве самоврядування Нікополя, де міська рада перейменувала кінотеатр ім.. Довженка в «Прем’єру» щоб пустити на розпродаж - перепродаж.

В районному центрі Камянка- Дніпровська на території якого знаходиться Запорізька АЕС, перед незакінченим будинком міському компартії стоїть пам’ятник вождю, символізуючи незбудоване обіцяне світле майбутнє, до якого долучився «мирний атом».

Тим часом представники химерно-техногенного етносу - нащадки тих, хто свого часу руйнував середовище проживання, людські оселі, душу і майбутнє - в черговий раз гвалтують замордований переселеннями народ примарою наближення «ери ядерного ренесансу», виношують плани будівництва нових ядерних блоків, водосховищ, каналів.

Сьогоднішні розмови про становлення правової демократичної держави не сприймаються - в пам’яті виникає дитяча іграшка - лялька у вікні залишеної чорнобильської хати, а через глянцевий папір планів проступають «написи нещадні, впорані цвяхом: «Хата продається на розбій».

 


В’ячеслав Сандул,

депутат Нікопольської міської ради 3-х скликань,

голова Нікопольського відділення Міжнародного фонду Дніпра
 

 

 

Поширити інформацію