Про нас / Наші публікації

Заручники земельного безладу

25.02.2011
Сільські голови масово потрапляють на лаву підсудних, начебто така незавидна
роль передбачена посадовою інструкцією… У переважній більшості їх судять за оборудки
із землею. Недосконале земельне законодавство спричиняє правові конфузи: за однакові або
схожі злочини сільських війтів засуджують за різними статтями Кримінального кодексу.

Так, у листопаді минулого року „Свобода” писала про Лошнівського сільського голову
Теребовлянського району. Він забажав 150 тисяч гривень за виділення 0,40 га землі для
ведення особистого селянського господарства. Ця земельна ділянка розташована за межами
населеного пункту, а відповідно до Перехідних положень Земельного кодексу
такими землями розпоряджаються райдержадміністрації.

Втім, сільський голова вчиняв дії, які мали б свідчити про його участь у виділенні
землі, зокрема підробив рішення сесії сільської ради “Про надання згоди на вибір місця
розташування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на
території Лошнівської сільської ради за межами населеного пункту“. За ось такий документ,
який небагато важить при виділенні землі за межами населеного пункту, і прагнув заробити
150 тисяч гривень. Війта взяли на гарячому, засудили за шахрайство до чотирьох років
позбавлення волі.

Обгрунтовуючи кваліфікацію дій сільського голови як шахрайство, а не як
одержання хабара, колегія суддів палати у кримінальних справах апеляційного суду області
в ухвалі вказала (цитую дослівно): «В судовому засіданні було доведено, що вирішення
питання щодо надання згоди на вибір місця розташування земельної ділянки для ведення
особистого селянського господарства на території Лошнівської сільської ради за межами
населеного пункту не відноситься до компетенції Лошнівського сільського голови і сесії
Лошнівської сільської ради, а належало до компетенції Теребовлянської районної державної
адміністрації, якій згідно із законом при вирішенні цього питання таке погодження не
потрібне.» Просто кажучи, якщо сільський голова обіцяв виконати те, що не у його
повноваженням, і за це хотів гроші, то це не хабар, а шахрайство.

А ось ще одна ухвала апеляційної інстанції. 29 грудня минулого року у залі
апеляційного суду області переглядали вирок стосовно Млинівського сільського голови
Зборівського району. Він за 0,35 га за межами населеного пункту запросив 150 тисяч
гривень. Окрім цього йому інкримінували службове підроблення, привласнення майна
(йдеться про бензин, який виїздив голова на службовому автомобілі під час відпусток, і
списав за кошти сільської ради). Так от, цього разу судді кваліфікували отримання грошей
за землю за межами населеного пункту уже не як шахрайство, а як одержання хабара.

Пропоную витяг з ухвали: «Щодо посилання в апеляції на те, що рішення
Млиновецької сільської ради ніяк не могло вплинути на виділення чи не виділення
земельної ділянки, а також на те, що сільський голова не був наділений повноваженнями
щодо виділення земельної ділянки, то вони є необґрунтованими і не заслуговують на увагу,
оскільки згідно з поясненнями свідків: заступника голови Зборівської райдержадміністрації,
начальника юридичного відділу Зборівської райдержадміністрації, начальника управління
Держкомзему в Зборівському районі, виробилась практика, що перед прийняттям рішення
Зборівською райдержадміністрацією по земельних питаннях вимагається рішення сільської
ради з даного приводу, щоб в подальшому не було будь-яких непорозумінь між сільською
радою, громадою села та райдержадміністрацією».

До речі, дуже позитивна практика, хотілося б, щоб її взяли на озброєння інші

райдержадміністрації. Однак, чи нормальним є, що у такій важливій сфері, я виділення
землі, у кожному районі – своя практика: на Теребовлянщині одна, на Зборівщині - інша?..

Держава зволікає із виробленням уніфікованих форм правозастосування у земельній царині,
бо з такого безладу користають.

Млинівського сільського голову засудили до п’ятьох років позбавлення волі.
Він під вартою з грудня 2009 року. Оскільки засуджений не визнав вини, наполягаючи,
що стосовно нього була провокація хабара, а бензин він списав на сільську раду,
оскільки, перебуваючи у відпустці, щодня приходив на роботу, можна передбачити, що
оскаржуватиме ухвалу до касаційної інстанції.

Очевидно, що наведені вироки є демонстрацією неоднакового застосування норми
матеріального права у подібних правовідносинах. Нещодавно прийнятий закон «Про
судоустрій та статус суддів» поклав на Верховний Суд України, як найвищий судовий
орган, переглядати справи з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції
однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку,
передбаченому процесуальним законом.

Ольга КУШНЕРИК,
„Гельсінська ініціатива-ХХІ” - газета „Свобода” (Тернопіль)
Поширити інформацію