Події / Події організації

Долаймо мряку у житті разом з Docudays

19.11.2012
автор: Олександр Степаненко

Мандрівний фестиваль документального кіно Docudays UA знову на Тернопіллі.

Вже другий місяць мандрує Україною Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Цього року документальні фільми гуманістичного спрямування можуть побачити мешканці більш ніж 110 міст, містечок і селищ 22-х областей України. Представлення фестивалю відбувається у кінотеатрах, будинках культури, навчальних закладах, молодіжних клубах, книгарнях, бібліотеках, закладах пенітенціарної системи …

Добровільними представниками мандрівного Docudays UA у південних районах Тернопільщини, як звикле, виступають: ЕГО "Зелений Світ" та "Гельсінська ініціатива-ХХІ".

Інформаційний партнером фестивалю, як і торік, є газета "Свобода".

Відкриватимемо програму у Чорткові фільмом «Шахта № 8» естонської режисерки Маріанни Каат

Пригадуєте історію 15-річного Юрка Сіканова, хлопчини із провінційного селища на Донбасі, котрий змушений опановувати характерний для багатьох мешканців того краю «тіньовий бізнес» – самотужки видобувати у примітивній «копанці» вугілля?… Ми вже згадували про те, як на великій арені Docudays UA, у березні цього року, «Шахта № 8» викликала цензурний скандал. Тоді за лічені години до фестивального показу фільм було знято з конкурсу його продюсером. Тут мабуть можна простежити політичний інтерес нинішньої української влади – зірвати показ фільму, який вже мав міжнарожний резонанс, хоч якось утримувати завісу втаємничення над тим, що насправді відбувається в донецькій глибинці.

На жаль, невдовзі неприємності торкнулися не лише стрічки, але й її головного героя. 27 жовтня невідомі злочинці жорстоко побили Юрка бейсбольними бітами. Наслідки жахливі - кілька переломів щелепи, 8 зубів вибито. Необхідно було терміново зробити цілу низку операцій, щоб хлопчина не залишився назавжди інвалідом. На 2 операції гроші допомогли знайти сусіди. Подальший збір коштів на лікування Юри організували місцеві журналісти, «Студентське братство» Донецька, Оргкомітет Docudays UA, представник Мандрівного фестивалю у Донбасі - Донецький правозахисний центр. 22 листопада, в щелепно-лицьовому відділенні Макіївської лікарні хлопцеві зробили чергову операцію, тож є надія, що загроза інвалідності відступила.

Оргкомітет фестивалю Docudays UA повідомляє про окремий картковий рахунок для збору коштів на допомогу Юрі Сіканову, відкритий в РайффайзенБанку "Аваль" на ім’я фінансового директора фестивалю Костюніна Дениса Костянтиновича: 4627 7300 0250 1564. Оргкомітет бере на себе відповідальність за цільове використання коштів та детальне звітування. Довідки можна отримати за телефоном представника Оргкомітету: 067-443-64-45.

Просимо наших друзів також допомогти коштами, так потрібними сьогодні для лікування хлопця.

Що дивитимемося окрім "Шахти № 8"?

«La Machina» - режисер Тьєрі Паладіно, Франція – Польща.
У стрічці два головних персонажі. Sergio Dotti - один з останніх у Франції маестро мандрівного лялькового театру, мистецтва з багатовіковими традиціями, котре нині, на жаль, зникає. Його учень Adrien, дванадцятилітній хлопчина, мешкає у Німеччині. На вакаціях Мама хлопця довіряє його Маестро. Тож вони удвох, а точніше утрьох - третім є пес на ймення Бестія - мандрують провінційними закутками неподалік Ніцци, влаштовуючи лялькові вистави просто неба. Чергова гастрольна подорож  сивого лялькаря перетворюється на зворушливу ідилію дарування: південних пейзажів, казкових знайомств, задушевних розмов... 

Тьєрі Паладіно стверджує, що дуже схожу історію він пережив сам у дитинстві. А згодом його вчителем став Анджей Вайда….

"La Machina" вже відзначено на фестивалі Planet Doc Review http://www.docreview.pl/2010/ нагородою Millennium.

Зрештою, якщо Ви розумієте французьку, можете продивитися цю теплу історію на vimeo.com http://vimeo.com/49969923. Щоправда, не у найкращій якості відео.

Ясна річ, фестивальна копія краща, до того ж - з українськими та англійськими субтитрами.

«Спеціальний рейс» - режисер Фернан Мейґа, Швейцарія
Фільм простежує щоденне життя депортаційної в’язниці у Женеві, де 25-30 людей, переважно заробітчан з африканських та слов
янських країн, чекають, коли їх відправлять додому. Спочатку «добровільно», у випадку відмови – примусово, у наручниках, спеціальним рейсом. Звісно в’язниця відрізняється у кращий бік від українських аналогів: не лише умовами утримання, але насамперед людяним ставленням персоналу до в’язнів. Колізія полягає лише у тому, що у ній тримають за гратами людей, котрі не скоїли жодного злочину. Просто влада Швейцарії не хоче, аби вони перебували на її території.

Персонажі стрічки задаються питанням: до чого прямує нинішня Європа? До співтовариства, у якому шануються права та свободи кожного, назалежно від походження та кольору шкіри? Чи до суспільства, де права та процвітання - виключно для арійців?

Мова переважно французька. Англійські та українські субтитри.


«Грішна хвороба» - режисер Ян Яап Кейпер, Нідерланди.
У фільмі йдеться про проблеми ВІЛ-інфікованих на наркозалежних людей у Росії. Реалії їхньої боротьби за виживання не вельми відрізняються від того, що мають їхні друзі по нещастю в Україні. З тією різницею, що «наших» при проведенні публічних акцій не розганяє міліція. Поки що не розганяє…

Персонажі говорять російською, англійські субтитри.


«Інша сцена» - режисер Норма Небот, Іспанія.
Герої «Іншої сцени» - в’язні тюрми “Quatre Camins”, що під Барселоною. Такі собі рясно розтатуйовані ламброзианські типи, при зустрічі з якими "дівчата з порядних родин" мабуть мліють зі страху. Та от група волонтерів створює просто у в’язниці суворого режиму… театральну студію. Новоспечені «актори» долучаються до сценічних вправ: хто з нудьги, хто зі слушної нагоди поблазнювати. Природно, вони не надто переймаються питаннями «єдності стилю та змісту», «теми та ідеї» майбутнього театрального дійства. Але творячи його інтуїтивно, немовби скидають з плечей тягар тюремної буденності, важких переживань і якось спонтанно починають відкриватися одне одному… Врешті решт сцена і вільне спілкування допомагають їм сприймати одне одного, як «нормальних людей», котрі незалежно від того, що в кожного на совісті, заслуговують на порозуміння та співчуття.

Звучить іспанська. Англійські та українські субтитри.


«Народ незліченний» - режисер Аарон Єґер, Канада.
Про Голокост євреїв у роки Другої світової війни ми щось таки чули. Голокост іншої етнічної групи – ромів, яких у побуті ми все ще звемо циганами – залишається білою плямою у історії. Фільм певною мірою заповнює порожнечу у наших знаннях про оту епідемію насильства 70-річної давнини та змушує замислитися над тим, наскільки сучасний світ оволодів імунітетом до неї? Адже Європа вже котрий рік перебуває в стані економічної депресії, а людям властиво шукати "цапа-відбувайла", начебто винного у їхніх власних негараздах. Шукають зазвичай саме серед тих, чия мова, вигляд, спосіб життя відрізняється від їхнього. Відтак національні меншини знову ризикують стати мішенню для переслідувань.

Персонажі фільму говорять мовами 11 європейських країн, у яких відбувалися його зйомки. Субтитри українською та англійською.

 

«Гагарінленд» - режисер Владімір Козлов, Франція-Росія

Калейдоскоп картинок та образів совітської провінції, у якій народився Юрій Гагарін. Містечко, що нині носить його імя,  досі живе культом особи першого космонавта. Час тут начебто зупинився у минулому столітті - як мінімум на початку вісімдесятих - розгубивши память про попередні століття та проспавши транспорт у наступні. Цей "город Глупов по-совітськи", справжній заповідник застою поза всякою мірою приправлений: великодержавним самовихвалянням, фальшивою помпезністю, неполоханим несмаком, і тотальною, всепоглинаючою нещирістю у словах та вчинках...

Втім - хіба у наших краях так важко знайти схожі  картини та обличчя, почути схожі інтонації? Хіба на карті України бракує отаких "Глупових"? Даруйте, скоріше бракує новітнього Салтикова-Щедріна...

Російська мова, англійські субтитри

 

«Колись ми станемо щасливими» - режисер Павел Височанські, Польща
Деніел - хлопчина з родини, котру вочевидь слід вважати неблагополучною.Тлом для сюжету слугує забуте Богом містечко, у якого - на думу самих мешканців - майбутнього нема. Та от головний герой зненацька захоплюється ідеєю зняти фільм про своїх сучасників. І цікаві речі тут починають відбуватися. Новоявлений режисер (він же оператор) більше не чується невдахою у житті. Його колеги замислюються над питанням про власне покликання, розкриватися з нової, і начебто не найгіршої сторони.

Виявляється і у документальному кіно – як і на театральній сцені – все краще і правдивіше, аніж у буденному житті. Виявляється, взаєморозуміння можливе: як між дуже різними людьми, так і між різними поколіннями...

За великим рахунком ця стрічка також – про правдиві цінності, як то: радість людського спілкування,  окрилення у творчості, намагання розпочинати своє "справжнє життя" вже сьогодні, не відкладачи його на потім...


… Зауважте, до Різдва ще стільки мряки, туману, підступної ожеледі, ранніх сутінків, котрі стирають, затуляють, притінюють, віддаляють - нас.

Котрі заважають нам виокремити Людину – із натовпу. Помітити в людині – людське.

Мандрівний Docudays – чим не нагода спільно долати цю буденну мряку?....

Тож відкриваємося у Чорткові в суботу 1 грудня, о 15-й годині.

Слідкуйте за змінами у  Програмі фестивальних заходів.

Приходьте.

Більше про фестиваль Docudays UA на його сайті www.docudays.org.ua.


Олександр Степаненко


Поширити інформацію