Осінній вело-марафон
автор: Олександр Степаненко
Маршрут першого дня подорожі проклали через Золочів, Підгірці, Жовкву… Вже під вечір примандрували до Крехівського монастиря отців Василіян… Окрім багатої історії, котра сягає кінця XVI століття, монастир і нині має вельми привабливе обличчя. По-перше, стоїть на чудовому лісовому ландшафті (з одного боку ліс захищений статусом національного природного парку «Розточчя», а з іншого – військовим полігоном), добре впорядкована - можливо, навіть понад міру – монастирська територія, велика пасіка, фруктовий сад, парники, грядки, квітники, біологічні очисні споруди, що важливо – жодного торжища у стінах святині, і - що також заслуговує на відзначення та наслідування – здається, жодної з вікових монастирських лип поки що не зрубали...
Вранці перейшли кордон і відразу попрямували на колишню Лемківщину. Ознаки наближення до Європи були помітними: асфальт раптово став гладеньким, зникло придорожне сміття та бур’яни, на дахах приватних осель почастішали сонячні колектори. На південь від Кросно проминули велику вітрову електростанцію в Луках Дукельських.
Не можна сказати, щоб вітряки дуже прикрашали природні краєвиди, але сприймалися вони все ж краще, аніж рекламні щити при дорозі. На щастя, цього - рекламного - сміття у наших Карпатах таки менше, аніж тут.
Поспіхом перетинаючи лемківські землі на Підкарпатті та у Малопольщі (Ярослав, Ряшів, Кросно, Дукля, Горлиці, Грибів, Новий Сонч…), практично не зауважили слідів розсіяного колись по світі корінного етносу - можливо, ті сліди більш помітні при заглибленні у Бескиди?…
З пагорбів Низького Бескиду кинули погляд на штучне водосховище «Озеро Клімковське», наповнене у 90-і роки, коли гірську річку Ропа перегородили дамбою з малою ГЕС. Важко сказати, наскільки успішно водосховище рятує від паводків, але у день нашого візиту води у ньому було небагато і великого напливу відпочивальників не спостерігалося…. На обід зупинилися у корчмі «Барнувка»... У назві корчми почули щось знайоме і не помилилися: прізвище господаря – Барна … :)
Оглянули лемківську дерев’яну церкву в Усті Горлицькому. Корчмар Барна радив подивитися ще й унікальну дерев’яну церкву у Квятоні (включена до числа об’єктів Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО), але час підганяв нас…
Наступним об’єктом у програмі туру, який варто було оглянути, стояло Озеро Чорштинське у Пенінах. Цей витвір гігантоманії соціалістичної доби - у складі двох гребель, двох штучних водойм та гідроакумулюючої електростанстанції - запроектували ще у 60-х роках минулого століття. Будували майже 30 років. Потреба у великій греблі на Дунайці обґрунтовувалася перш за все захистом від паводків. Втім, згодом, як численні попередні, так і цьогорічний червневий паводок підтвердили, що гребля згладжує паводкову хвилю лише на дуже короткому відрізку течії річки. У пониззі, а тим більше на Віслі – як топило до побудови водосховища, так і топить… У посушливі ж місяці - хоча Дунаєць є досить великою річкою – він не може наповнити озеро по вінця.
От і нашому погляду відкрилася картина, значно менш приваблива, аніж та, котру представляють туристичні портали: вода відступила на 50 – 100 метрів від берега, дно вкрито товстим шаром намулу, зайти у воду з берега у багатьох місцях просто неможливо…
Вранці третього дня подорожі відвідали Костел Архангела Михаїла (друга половина XV століття) у селі Дембно. Храм удостоєний довгого переліку регалій: від сертифікату ЮНЕСКО до одного з «7 чудес Польщі». Його власне можна вважати зразком того, у якому стані повинні утримуватися дерев’яні церкви: жодної бляхи на даху, жодної «позолоти» на маківці, жодного метра асфальту або тротуарної «плиточки» на подвір’ї, не зрубані вікові дерева по периметру, підстрижена овечою отаркою трава на довколишньому моріжку…. Нашим церковним лідерам, особливо з Гуцульщини, рекомендуємо приїхати до Бінарової, Дембно, або Квятоні, аби подивитися, як ті церкви мали б виглядати.
Шкода, що в ту ранкову годину костел у Дембно виявився зачиненим – поліхромний розпис дерев’яних стін у інтер’єрі там, кажуть, найдавніший у Європі (1500 рік).
Якоїсь суттєвої відмінності у архітектурі греко-католицьких церков і костелів у цих краях не побачили – схоже на те, що майстри однієї школи зводили їх.
У Добродзені зупинилися на нічліг у рідній вже агросадибі «РанчоТаміза» … Ця привітна істота зустрічає тут кожного гостя ще біля воріт. Не подумайте бува, що вона виконує роботу сторожа. Аж ніяк, скоріше - привітного дворецького :)
А від самого недільного ранку ринкову площу у Добродзені вже прикрашали прапори Євросоюзу, Польщі та України. Прапор «Зеленого Світу» тріпотів там також…
Марафон значною мірою є дітищем президента клубу « Єдносляд» Йозефа Влодажа, людини, котра змогла об’єднати довкола ідеї розвитку велосипедного туризму своїх земляків. Та й нас нею запалити
Організація марафону була бездоганною ….
Молода генерація «Зеленого Світу» прокотила сотню кілометрів з вельми пристойним часом – менше чотирьох годин.
Але Богдан Махомет припускає, що якби йому дали осідлати цю «Меріду», то усім іншим учасникам марафону він лише отак помахав би рукою при обгоні… :)
Так чи інакше, але медалі та кубки з рук пані Бургомістра отримали ми усі ….
В результаті, схоже, що дехто з тутешніх молодих людей був не проти влитися до команди «Зеленого Світу» J
У одному з побажань польських колег йшлося про те, аби через кілька років зустрітися вже у нас на схожому веломарафоні . Що ж – готуватимемося, аби спільно тим марафоном «вдарити по українському бездоріжжю» :)
