Ігор Сіренко: "18 лютого 2014 року. Як це було".
джерело: Електронна розсилка Хортицького форуму
Початок масових вбивств майданівців в Маріїнському парку, біля Верховної Ради, на вулиці Інститутській та на Майдані.
Це був вівторок, я тільки здається з понеділка вийшов на роботу з лікарняного. На ранок була призначена хода з Майдану до Верховної Ради. Мирний наступ. Вже об 11-й з’явились повідомлення в Інтернеті про сутички з Беркутом в Маріїнському парку. Ми сиділи на роботі і дивились стрім з Урядового кварталу. Це було дуже нервово. Ближче до обіду з’явились повідомлення про поранених і вбитих. Ми з колегами зібрали близько 1000 грн і я пішов поклав їх на картку Народного госпіталя. інформація про сутички в різних місцях йшла потоком. Групи майданівців відходили або проривались обхідними шляхами на Майдан. Було зрозуміло - Беркут так просто не зупиниться і увечері або вночі буде спроба зачистити Майдан.
Мої колеги Олег Стеля та Леонід Потапенко не витримали і пішли на метро, щоб їхати на Майдан. Я ж вирішив, що піду на вечір і залишусь на ніч, тому ще пішов додому переодягтись і підготуватись. Десь близько 16-ї години мені зателефонували колеги і повідомили, що метро зупинили. Вдома я зібрав у наплічник, який врятував мою спину вночі 30 листопада від кийків беркутівців, пару термосів з чаєм, якісь канапки, будівельну каску. Дорогою ще накупив в аптеці бинтів,і обезболюючого і рушив у бік Майдану.
Добратись до Майдану виявилось не так складно як здавалось на перший погляд. Спочатку на Амурській площі (треба буде її перейменувати) сів у якусь маршрутку і доїхав до Голосіївської площі. Там перейшов дорогу і запхався в якийсь тролейбус. Він так довго повз через шляхопровід на Московській (і її варто перейменувати), що я вже навіть жалкував і хотів проситись вийти, але нарешті тролейбус рушив до Либідської. Там було стільки людей, що я не роздумуючи пішов далі пішки. Пройшов я тільки одну зупинку як мене наздогнав, можна сказати, напівпорожній вже інший тролейбус, який довіз мене до вулиці Димитрова, а звідти до Майдану вже й рукою подати.
Десь біля планетарію якийсь молодий чоловік спитав мене як пройти до Майдану і ми пішли разом. Виявилося, що він з Броварів, колишній військовий, також не зміг всидіти вдома. До ЦУМу ми дійли вдвох – там було вже людей більше і ми згубилися.
Прийшов я на Майдан приблизно о 18-й. Спочатку я підійшов до Олександра Галкіна, який жив на Майдані в таборі ДемАльянсу, відніс медикаменти в профспілки. Зустрівся з дружиною – вона приїхала прямо з роботи мало не на високих підборах. Разом з Галкіним ми відправили її додому. Марина не спала майже всю ніч дивилась стріми, 5-й канал, періодично телефонувала мені.
Десь в цей же час Беркут став наступати з боку Європейської, спускатись від Жовтневого та Іститутською. У мене й досі, як згадую цей день, перед очима картинка – сірі як миші беркутівці в жовтавому світлі ліхтарів йдуть сходами. Вже палали намети навколо Стели та на Хрещатику з боку Європейської, палала і барикада зі скатів від кута профспілок через Хрещатик до пам’ятника засновникам Києва і звідти верхом сходів перед Стелою до Консерваторії.
Людей на Майдані в той вечір було багато, багато дівчат і жінок. Я зустрів Настю Драпалюк і її маму Любомиру Хоптій. Пізніше ще зустрівся з Олександром Башуком. Здається бачив там і когось з хлопців, екологічних активістів, але погано пам’ятаю кого.
Спочатку розбирали бруківку навколо глобуса перед Поштамтом і трьома ланцюжками передавали з рук в руки на передову до барикад. Коли бруківка закінчилась, стали розбирати тротуарну плитку. Її доводилось розбивати на три частини. Я і ще кілька чоловіків накладали цю зброю в мішки і відносили до барикад. Через деякий час прибіг якийсь хлопець з передової і сказав: "Досить. Якщо доведеться відступити то нехай трохи ще тут залишиться."
Барикада стала потроху затухати. Тим більше, що періодично під’їжджав водомет і поливав вогонь водою. Але його закидали коктейлями Молотова, молотками як казали на Майдані. Під’їхав БТР і спробував взяти штурмом барикаду – його підпалили. Було кілька спроб беркутівців прорватись через барикаду. Проте ці спроби відбили. Одного беркутівця навіть взяли в полон. Пам’ятаю голос Турчинова зі сцени, але що він говорив вже не пам’ятаю.
Щоб підтримати вогонь, багато хто став носити все що горить до барикад. Спочатку я носив з усіма дрова від табору ДемАльянсу, який був біля Лядських Воріт на кут профспілок і передав їх хлопцям на передовій, які вже підкидали все це на барикаду. Потім з покинутого табору "Спільної справи" (і куди вони ділись в такий відповідальий момент) навпроти Пасажу носили все підряд. Тут я знову зустрівся з Настею та Любомирою. Далі пішли колоди, дошки, дерев’яні бруски, мішки з якимось секонхендом з подвір’я КМДА.
Я жалкую, що не записував точний час подій тої ночі. Зараз я вже не можу сказати о котрій годині загорівся Будинок профспілок, хоча пам’ятаю, що вже горіло, а годинник на башті ще показував час. Загорілось в кількох місцях відразу. А от пожежники приїхали не відразу, а лише через хвилин 40 (можливо я помиляюсь і це було ще довше), хоча найближча пожежна частина зовсім поруч – на Софіївській площі. Приїхало тільки дві пожежні машини (треба сказати що гасили пожежу мляво) і одна люлька, за допомогою якої зняли кількох людей з верхнього поверху. Їх там заблокувало вогнем. А в цей час беркутівці продовжували кидати світлошумові гранати і стріляти через барикаду навіть у бік пожежників. За ніч я бачив кілька разів як від передової виносили на руках поранених до майданівських медпунктів у Михайлівський чи в КМДА. Операційна в профспілках вже не працювала. Ближче до ранку мені зателефонував давній знайомий Володимир Соломаха, виявилося його сина Ігоря поранило якраз коли він стояв поруч з пожежною машиною. У нього на нозі вибухнула граната, черевика розірвало, але, слава богу, обійшлося без значних травм.
В черговий раз ми зустрілись з Настею і Любомирою і сіли на сходах перед Поштамтом трохи перепочити і попити чаю. У нас на очах якийсь хлопець ламав рекламний лайтбокс, виймав пластик для вогню. В ту ніч страху не відчувалось, але відбулась переоцінка цінностей – для захисту Майдану було спалено багато чого напряму не призначеного для вогню. Потім ми ще з Настею і якось дівчиною носили якісь двері і ще щось з боку Малої Житомирської.
За рахунок того, що я снував всю ніч, я не все бачив, що відбувалось на передовій. Ось лише деякі миттєві кадри-спогади тієї ночі. Молодий хлопець біжить на барикаду з оберемком феєрверків. Високий молодий чоловік вибирає з купи не дуже великі уламки тротуарної плитки і жбурляє подалі в бік Стели, де стоять беркутівці. Хлопці шеренгою сидять вздовж палаючою барикади, ховаючись від жару за дерев’яні шити. Дві літні жінки біля профспілок майже поруч з палаючою барикадою майже примусово напувають молоком всіх, хто провз них проходить. Якийсь інвалід (у нього щось з ногою) б’є молотом тротуарну плитку. Молода дівчина кришить пінопласт і запихає його в пляшку з бензином. Багато чоловіків різного віку в касках хто з битами, хто з просто палицями стоять на Хрещатику від сцени до Поштамту напружено видивляючись чи не лізуть беркутівці через барикаду.
Під ранок на Майдані залишилось вже зовсім мало людей. Я вже ледве волочив ноги від утоми, але все ще тягав дрова, які підвозили до ЦУМу.
Коли вже зовсім розвиднілось і на Майдан потяглись чоловіки в касках та жінки з пакетами продуктів, я зрозумів - Майдан вистояв ніч, вистоїть і день – і поїхав додому.
Пройшов, ні, пролетів рік. Наша зброя вже не феєрверки і бруківка. Йдуть жорстокі бої навколо Дебальцевого, проте ми всі переконані – Україна вистоїть!
Слава Україні!
Фото Богдана Махомета
