Мандрувати так мандрувати: цього року – вже від Збруча і до Черемоша!
автор: Олександр Степаненко
30 листопада у Національному природному парку «Гуцульщина» та у Косівській районній бібліотеці розпочалися мандри фестивалю Docudays UA містечками та селами гуцульського краю. Головним їхнім змістовним наповненням є низка спеціальних показів фільму Остапа Костюка «Жива ватра».
Прямуючи до Гуцульщини, не поспішайте розчулюватися. Якщо Ви бачили цей край 30 - 40 років тому, не зможете не помітити, що він - як не прикро - поволі втрачає неповторність свого лиця… Щось автентичне сьогодні можна помітити лише при зануренні у глибоку гірську провінцію, віддалену від світу кілометрами бездоріжжя.
У одному з анонсів тематику «Живої ватри» було окреслено як «фільм про життя вівчарів украіїнських Карпат та долю традиціийного ремесла на фоні сучасних змін».
Я сказав би більше: фільм не лише про ремесло – він про споконвічний спосіб життя горян у гармонії з Природою, про спосіб світобачення і уявлення місця Людини на Землі.
Він - про почуття єдності усього живого та любові до усіх живих істот.
Про те, що Григорій Савович Сковорода називав "сродною працею", і вважав, що саме вона "найсолодша у світі річ". Фільм також є спробою автора вловити і зберегти оту зникаючу неповторність Гуцульщини…
Після перегляду стрічки у Національному природного парку "Гуцульщина" вшанували пам’ять свого колеги Романа Бойчука, який також намагався відродити вівчарські традиції, був творцем приватного музею вівчарства у Космачі. На жаль, минуло вже два роки, як Романа Миколайовича немає з нами…
Колективу парку цього дня представили також книгу Мирослави Олдаковської-Куфель «Станіслав Вінценз: письменник, гуманіст, речник зближення народів» - це перша вичерпна біографія одного з найвидатніших галичан ХХ століття, автора тетралогії «На високій полонині», Станіслава Вінценза. Вона також – про природну і етно-культурну неповторність Гуцульщини…
Прикро, що в багатьох наших націонал-патріотів викликає упереджену реакцію сам той факт, що неперевершений епічний твір про Гуцульщину належить не українському перу. Що його написав польською мовою Вінценз - нащадок колишніх іммігрантів з Провансу. Більшість їхніх претензій до Вінценза неприйнятні ані за предметними аргументами, ані за духом. Їм вочевидь важко збагнути, що Батьківщина – це не партія, і не ідеологія… Що в істинному та глибинному значенні це поняття є значно більш містким, глибоким і багатогранним, аніж самі по собі держави та нації, вожді та правителі… Батьківщиною для Вінценза була і залишилася назавжди Гуцульщина. Лише в останні роки його ім’я та творчість повернулися до рідного краю. Справжнє його визнання в Україні і вдячність поколінь «Гомеру Гуцульщини» – попереду.
І грудня Docudays UA запалював «Живу ватру» у Верховинському коледжі туризму та Національному природному парку «Верховинський».
Наступного дня старшокласники Верховинської школи окрім перегляду фільму мали можливість читати «живу книгу» - чути слово Івана Бесащука. У фільмі 85-літній вівчар каже про себе: «Отут я доживаю…» Але як бачимо, це не так – він як те вікове дерево продовжує обдаровувати усіх плодами своєї життєвої мудрості: інколи начебто жартома, інколи всерйоз… І завдяки творцям фільму та мандрівному Docudays старого ватага Івана Бесащука з Верховини чує сьогодні уся Україна!
Врешті - решт «Живу ватру» привезли й до найвищого села в українських Карпатах – до Дземброні, що лежить біля підніжжя Чорногори на висоті 900 метрів. Тут глядачами були гості туристичного темпу «Білий слон» та місцеві мешканці. Багато хто з них особисто знайомий з персонажами фільму.
Окрім перегляду «Живої ватри» тут переглянули фільм «Річка Туа – останні дні» - про загрози природній спадщині від будівництва гідроелектростанцій на гірських річках. Стрічку люб’язно надано українським представництвом Всесвітнього Фонду Природи WWF.
Проблема загроз природі краю від бездумної «ГЕСоманії», сплеск якої спостерігаємо останнім часом, неабияк турбує людей. Вже кілька років тому зайшлі ділки, спокушені швидким збагаченням за рахунок «зеленого тарифу» на електроенергію, всупереч волі громади загатили потік Дземброни грудами бетону та залізними трубами. А загалом у басейні Черемошу авантюрними енерго-програмами передбачається спорудити більше 30 ГЕС. Однак гуцули сповнені рішучості не допустити знищення річки і природних ландшафтів.
«Жива ватра» поки що тліє у їхніх серцях, але вона розгориться не на жарт, якщо шукачі легких грошей за рахунок знищення річок Гуцульщини не відступляться!
І мандрівний Docudays UA, поза сумнівом, буде захищати Карпати разом з цими людьми. Адже інших Карпат у нас немає… Тож важливо у гонитві за атрибутами технічного прогресу і багатства не втратити Батьківщину, тепло рук Творця на цих горах...
Добре майбутнє гуцульського краю вбачається нам у збереженні його природної спадщини та культурної ідентичності, у розвиткові вівчарства, екологічно дружніх, активних та пізнавальних форм туризму, який підтримуватиме добробут краян та не руйнуватиме довкілля.
Сподіваємося, мандри "Живої ватри" дорогами Гуцульщини поставлять низку актуальних питань: перед владою, колективами національних природних парків, загалом - перед "мислячим прошарком" суспільства, перед свідомістю посполитих мешканців краю... Чи є майбутнє у традиційного, наближеного до природи, не руйнівного способу життя у горах? Чи він незабаром залишиться лише на старих світлинах та у легендах? Власне, чи ота дівчина, що "у садочку вівчаря стрічає" зостанеться у реальності, чи лише у пісні?...
Мандри Docudays UA Гуцульщиною відбуваються завдяки організаційній та інформаційній підтримці:
у Косові - Національного природного парку «Гуцульщина»;
у Ясенові - Національного природного парку «Верховинський»;
у Дземброні - туристичного кемпу «Білий Слон» та команди «TURE»
у Верховині - пані Оксани Сусяк;
у Криворівні – місцевого пароха отця Івана Рибарука.
За що усім їм велике спасибі!