Події / Події організації

Якщо Сонця замало, то екран фестивалю – наше світило!

30.10.2017
автор: Олександр Степаненко ЕГО Зелений Світ

 

Мандри фестивалю Docudays UA Тернопіллям вже перетнули свій екватор. Радіємо новим зустрічам та знайомствам, зацікавленню мистецтвом документального кіно: у Скалі, Бучачі, Збаражі, Звинячі, Гусятині… Перший тиждень раділи ще й теплій погоді, та врешті –решт пізній жовтень нагадав про себе. Зрештою, це холодне і дощове передзим’я є найкращою нагодою, аби збиратися біля екрана і мандрувати разом із Docudays…

30 жовтня фестиваль мав зустріч Чорткові - у рідній «Бібліотеці на Зеленій». По-своєму особливу – через візит до нас друзів Мандрівного із сусідніх Заліщиків.

Першим йшло «Укриття» Анастасії Максимчук – історія про зіткнення людей, котрі прагнуть аби у наших містах не було бездомних тварин. Одні з них втілюють власне прагнення , створюючи для них притулки і шукаючи «добрі руки", у які можна було б їх передати. Інші – бачать вихід у їхньому фізичному знищенні. Дискусію довкола питань «Проблема бездомних тварин, чи проблема безвідповідальних людей?» модерувала наша колега Зоряна Лесейко – людина, яка вже не перший рік віддає справі захисту та піклування про «братів наших менших» чималу частину своєї душі і вільного часу.

Зосереджена тиша панувала під час перегляду стрічки «Холодні вуха» молодого литовського режисера Лінаса Мікути. Фільм про двох самотніх чоловіків – батька та його німого сина – котрі самотньо немов біблійні пастирі, живуть у лісовій пущі десь на литовсько-білоруському прикордонні… Про невидимі стіни, які часом постають навіть між рідними людьми… Про загострене сприйняття навколишнього світу чоловіком, позбавленим від народження дару чути, і про духовну глухоту іншого… Про те, як може звільняти від самотності світ Природи, а ще - робота, яку виконуєш у злагоді з собою …

У цій роботі відчувається вплив метра литовського документального кіно Аудрюса Стоніса. Зрештою, це мабуть неможливо - працювати кінорежисером у Литві і не бути під його впливом .

Фільм насичений неймовірної краси картинами – недаремно оператор Крістіна Секейкайте отримала за нього кілька міжнародних нагород. Він ще й не відпускає, його носиш у собі днями після перегляду. Це мабуть – ознака справжності…

У одному із своїх інтерв'ю Лінас Мікута розповідав, що далеко не відразу двоє лісових відлюдників погодилися на те, що їхнє життя хтось фіксуватиме на камеру. Відмовлялися: «Ми не актори, не можемо мати гарний вигляд»… Режисер пояснював, що його цікавить, які вони насправді, цікавить правда про їхнє життя... Це спочатку спантеличило: «То ти хочеш ВСЮ ПРАВДУ?». Врешті-решт крига недовіри скресла. Якось німий син навіть надіслав СМС: «Приїдь до нас рано вранці – тут бувають міражі…»

Прикро, що можливість жити наодинці з Природою та у злагоді із нею зникає із життя сучасної людини, як невловимий міраж…

 

З книжок Docudays залишив бібліотеці на згадку «Синдром АТО, записки «Айболіта» доктора Всеволода Стеблюка, який врятував життя 80-и солдат під Іловайськом. Книжка нещодавно вийшла у видавництві «Дух і літера», серії «Бібліотека спротиву, бібліотека надії». Друга книжка - «Мама та її мами» Лариси Денисенко, яку дехто хотів «заборонити» на Форумі видавців у Львові.

 

За фото спасибі Лілі Бурдейній-Домарад

Поширити інформацію