У першу неділю жовтня при реставрованій історичній церкві св. Параскеви в Лоп’єнці відбулася традиційна екуменічна проща. Серед велелюдного зібрання паломників та туристів були й ми з польськими колегами «Товариства Карпатського».
Разом помолилися за усіх загиблих на війні путінської Росії проти України.
Село Лоп’єнка у Бещадах з давніх давен було відоме перш за все завдяки розташованій тут греко-католицькій церкві св. Параскеви з чудотворним образом Матері Божої Лоп’єнської. Життя в Лоп'єнці зупинилося у трагічні 40-і роки минулого століття. Поодинокі сліди колишнього села ще й сьогодні проглядаються серед лісу, під схилами пагорбів Корбаня, Ями та Лоп’єнника. Від часів Другої світової війни тут ніхто так і не оселився.
Але, завдячуючи багатолітнім зусиллям людей доброї волі, церква св. Параскеви відродилася з руїн.
Перша збережена писемна згадка про церкву в Лоп’єнці датується 1761 роком. Мурована з місцевого каменю-пісковика будівля постала тут на початку ХІХ століття на місці попередньої — дерев'яної. Аж до часів Другої світової війни вона була найбільшим у тих краях марійним санктуарієм, шанованим віруючими різних христянських обрядів.
Що ж до писаної історії самого села, то вона починається із середини XVI століття. На початку ХХ століття серед мешканців Лоп’єнки переважали греко-католики, себто русини-бойки. У відносній меншості були римо-католики та юдеї. У трагічних 40-х роках, подібно до інших бойківських сіл у Бещадах, Лоп’єнка спорожніла. Євреїв було знищено нацистами під час акцій Голокосту. у повоєнний час більшу частину мешканців села за рішенням комуністичного уряду ПНР було депортовано до УРСР. Решту в ході етнічної чистки 1947 року, відомої як «операція Вісла», розсіяно у повоєнній Польщі по так званих «повернених земях». Сільські будинки врешті-решт розібрали на будівельний матеріал або паливо.
Після того, як життя селі припинилося, з будівель у Лоп’єнці збереглася лише греко-католицька церква. У 1954 році вже й з церковного даху зринули бляху, що сприяло подальшій швидкій руйнації святині. Напівзруйновані стіни церкви деякий час слугували пастухам-гуралям загоном для овець. Лише культовий образ Діви Марії та вівтар тоді вдалося врятувати — їх люди перенесли до костелу в селі Полянчику.
Та згодом розпочався і тривав протягом половини століття - завдяки наполегливим зусиллями невеликої групи людей доброї волі - процес поступового відродження лоп’єнської церкви.
Першим запобіг її руйнуванню ще у 70-і роки Ольґерд Лоточко, мистецтвознавець і на той час консерватор пам'яток архітектури у повіті Лесько, який вже тоді власним коштом виконав перші роботи з порятунку церкви. У 1980-х роках справу її відбудови та реставрації продовжив Збіґнєв Кашуба разом із групою громадських активістів з "Товариства опіки над пам'ятками". Було відновлено конструкцію перекриття церкви, її дах наново вкрили листовим металом та пофарбували, вставили вікна й двері...
Реставраційні роботи під керівництвом Збіґнєва Кашуби тривали кільканадцять років. Частину з них було профінансовано Міністерством культури і мистецтв Польщі.
У 2000 році у Лоп’єнці відновили храмове свято, відпуст — і відтоді він вже відбувався щороку. В екуменічних богослужіннях брали участь представники римсько-католицької, греко-католицької та православної церков, мешканці навколишніх сіл, а також волонтери харцерського руху та туристи з Польщі, України, Словаччини.
У той час до справи відновлення церкви в Лоп’єнці долучилася громадська організація «Товариство Карпатське» (Towarzystwo Karpackie), яка стала організатором збору благодійних коштів та виконавцем усіх ремонтно-реставраційних робіт впродовж нового століття. А в 2012 році уряд уклав із «Товариством Карпатським» договір, на підставі якого сакральний комплекс у Лоп’єнці, що складався з відбудованих церкви св. Параскеви, ритуальної каплиці та дерев'яної дзвіниці, перейшов у власність та під опіку Товариства.
На фото: Лєшек Римарович, голова "Товариства Карпатського" (зліва) та Збігнев Кашуба
Станом на сьогодні реставраційні та ремонтні роботи у сакральному комплексі церкви св. Параскеви можна вважати завершеними. «Товариство Карпатське» розпочало наступний етап волонтерської праці – відновлення підвалин колишніх хат Лоп’єнки.
За рішенням «Товариства Кfрпатського» церкву не планується передавати будь-якій конкретній конфесії. Святиня залишатиметься нагадуванням про зниклий світ бещадських бойків, місцем екуменічних зустрічей та спільної молитви.
Її двері залишатимуться відкритими для кожного, в будь-яку годину доби і будь-яку пору року.
* * *
Тож 4 жовтня у лоп’єнській церкві, при зібранні численних паломників та туристів відбулася чергова екуменічна проща, яку очолили два церковних ієрархи з Польщі та України: Пйотр Пшиборек, єпископ Гданської дієцезії, та Леон Малий - Львівської.
Серед гостей з України були також сестри Монастиря Непорочного Зачаття з Язловця.
Мистецькою прикрасою дійства став проникливий спів Агати Римарович. До речі, пані Агата доводиться дружиною нашому шановному колезі, Голові «Товариства Карпатського» д-ру Лєшеку Римаровичу.
А в переддень богослужіння була у нас можливість пройтися гірськими стежками до відновленої каплиці на перевалі Гирча.
Жовтневі Бещади тішили теплою погодою та осінніми барвами. Вітер розсівав всюди золото листя. Вдалині над долинами Солінки і Сяну височіли пасма Ветлінських полонин, увінчані двома верхами: Рогом і Смереком. Десь там далі, за Сяном, аж до кордону з Україною і Словаччиною, простягалися гори-долини Бещадського національного природного парку.
Там безліч вільних шляхів, вільних стежок - через верхи, плаї, перевали, кордони, стіни реальні та уявні - покликаних відкривати красу Божого створіння, єднати різних людей та країни.
Використані джерела інформації:
Веб-сайт «Товариства Карпатського» - https://karpaccy.pl/lopienka/
Станіслав Орловський, «Łopienka» Połoniny'05, стор. 30-51, Варшава 2005, SKPB